Стереотипи дошкуляють українським жінкам

Ось говорять про ґендерні стереотипи. Так, вони є, і ці стереотипи здебільшого їдять жінку. Особливо ту, яка самотня. А ще більше ту, яка сама виховує дитину.

Я це бачу і відчуваю дуже часто – від пліткарок на лавочках, які за спиною хилитають головами, намагаються кольнути, зачепити, до – знайомих, які завжди підкреслять, що ти сама – бідненька.

Зізнаюся, буває важко, але ще більше – принизливо, бо говорять так, ніби жінка, яка сама виховує дитину, якась неповноцінна.

Але коли я озираюся і бачу жінок, які зі своїми чоловіками не мають ліжка роками, а вдають із себе таких щасливих, «розфуфирюються», як пави перед шлюбним періодом, критикуючи тих, хто самотній, насміхаються. Фальш від тих, яких жалієш більше, бо мають таких чоловіків.

Але я знаю, що їм сказати. Їм – тим, хто живе з чоловіками і сам тягає торби, сам поле городи, прибирає дім, сам працює на себе на трьох роботах, виховує дітей… А коли чую як сусід матюкає щоранку свою співмешканку, бо купив їй квартиру, у мене починається мандраж. Поведінку дорослих копіюють діти. Коли Богдан намагається дати здачі дітям, з якими гуляє, діти, знаючи, що батько у сина помер, кричать істеричним голосочком слово “па-паааа!!!”.

Я не люблю афішувати свої стосунки, але моє життя склалося так, що мій чоловік був відомий, тому приховати щось від ока допитливих майже було неможливо. А ще він був набагато старшим (зараз, мабуть, я б не ризикнула на таку різницю у віці, але тоді була молода, захопилася творчістю, непересічною долею поета, закохалася).

Багато чого зрозуміла з того часу. І точно знаю, що собі брехати не буду. Краще бути якийсь період самій – реалізовуватися, виховувати сина у спокої, ніж жити з тим, з ким не спиш, кого не любиш, але мусиш вдавати із себе щасливу.

Тетяна ВИННИК