Чоловік, який просить милостиню, розповів про гроші, людей і Бога

Тарас Войчишин з Чорткова більше 20 років щодня просить милостиню. Він – інвалід другої групи. З дитинства – ДЦП. Отримує пенсію. Опікується сиротами. Народився у селі Біла Чортківського району.

Мені в дитинстві операції робили. Кульгаю. Але я можу швидко ходити.

Був у дитячому будинку, вчився у спеціалізованій школі в Підгайцях. Закінчив 10 класів. З моїми батьками не мав контакту. Тато здав мене в дитячий будинок. Конфлікти були між мамою і батьком. Мама жила з другим чоловіком, батько – з другою жінкою. А я вже був нікуди. Мачуха і вітчим – це вже не те.

До того, як просити милостиню, торгував газетами. Мешкав з мамою. З братом конфлікт був. Як мама померла, судилися за батьківську хату. Одна моя сестра вже померла. Друга живе у Маріуполі. Брат – в Тольяті в Росії. Спілкуємося по телефону.

Зрозумів, що багатьох людей треба остерігатися. Не дуже відкрито балакати. Що знаєш – мовчи. Є такі, що їм аби щось почути, а помогти – нічим не поможуть. А плітками займаються. Не люблю пліток.

Конкурентів до себе не підпускаю. Як підходять якісь цигани, то вступаюся та й все.

Без грошей не годен прожити, але гроші – це  ще не все. Щастя – в повазі до людини. Гроші є –  і минають. А життя  йде.

Дбаю про сіру пухнасту кішку. Я їй купую корм. Звати Ліна. Але до хати ночувати не пускаю.

Цікавлюся музикою. По телевізору дивлюся відеокліпи. Музичні канали люблю. Слухаю шансон.

Ні про що не мрію. Основне, щоби війни не було. Мене в дитячому будинку виховували атеїстом. Але Бог є.