Ось зараз сиджу в навчальній аудиторії на кріслі-вертушці, праву ногу виставила на системний блок – хай хоч вона відпочине. Маю кілька останніх хвилин, поки приберуть в оглядовій кімнаті, де вже вишикувалась черга з кількох пацієнтів. Носа до коридору поки не висовую, хай думають, що каву п’ю. Байдуже. Втомилась.
До 12 години була зайнята на суміжній кафедрі, а ось зараз мушу бути в травмцентрі… Травмцентр – це така цікава річ! Лікарів у відділенні є 7. Ще 4 – на кафедрі офтальмології. І коли завідувач поставить у графіку чергувань «крапочку» навпроти імені конкретного лікаря – то той має, мабуть, стати суперменом, або принаймні відвідати психіатра, щоб не відчути в себе ознак роздвоєння особистості. Тобто, потік пацієнтів там безперервний і надзвичайно різношерстий, проте одночасно ти мусиш побувати в операційній, заповнити історії хвороб, оглянути численних чи поодиноких (кому як поталанить) пацієнтів, ну і, як же ж без них (якщо ти викладач) – провести пару для майбутніх ескулапів. Ти «пашеш» там, «пашеш»! Дратуєшся через неможливість часом налаштувати збільшувальну лампу для огляду і…
Щойно промили і задренували старий ячмінь бабусеньці. Ледве розпрощались зі старенькою, бо треба було детально пояснити, що робити їй далі, як тут медсестричка принесла мені голубий пакет.
Я її питаю: «Це що?»
А вона мені: «Це вам пацієнт передав».
Дивлюся – а там Червний мак, Київ вечірній… якраз ті цукерки, які мій дідусь любить! А в нього ж сьогодні день народження! От добре! Тепер тільки залишилося тортик купити… Хоч би швидше зміна по травмцентру надійшла!
Сиджу далі… за вікном – маленьке подвір’ячко, на якому – дві зелені лавочки. На них, як правило, сидять старенькі дідусі-бабусі, із перев’язаними очима, рідше – молоді люди… За ними, тобто лавочками – клумби із заростями чарівної космеї… так люблю торкатися тих квіточок, коли проходжу мимо! А ще далі… на землю краще не дивитися, бо там звичайнісінький газон і глуха біла стіна. А от якщо підняти очі вгору…. Височезні старі і крислаті тополі…. Тополя, здається, бо звідси не видно. І ще кленок. Він такий невеличкий, а золота від нього безліч і воно скрізь – на асфальтовій доріжці, на вазончику, на плечі перехожого…
А небо… таке дивне – кольору, як мої хірургічні штани, тобто сніжно-біле, таке, як взимку… Хоч би ще трішки потрималося тепло! Але,зрештою, мені вже і не дуже страшно, бо на тижні майстри нарешті поставлять нові вікна.
Ще не спішу виходити до травмцентру, до нових скарг і проблем… Мені справді набридло багато чого, але як же мені тепер соромно за свої дрібні переживання, і навіть за ту втому! Врешті, мій робочий день підходить до кінця.
Досі не можу забути своїх останніх перед перервою сьогоднішніх відвідувачів… Приходила молода пара, якраз тільки мають одружуватися, і дівчина розповіла, що офтальмолог відмовив їй у поліклінічному огляді. Це нонсенс! Адже це молода людина і лікар, котра переглянула її заключення, повинна була порадити хоч щось… Хоча і радити там особливо не було що… Але ж хоч слово підтримки! Так от, вони прийшли сюди до травмцентру, бо більше сьогодні вже не встигали нікуди. Подає вона мені той малесенький папірець з чорнобілим зображенням… а там… екзофтальм… А причина – на комп’ютерній томографії – об’ємний гіперваскуляризований утвір орбіти із тканинною щільністю і ознаками експансивного росту. Перекладу на людську мову попередній діагноз: «Випинання ока через наявність … ймовірно, злоякісної пухлини».
Записала телефон дівчини, щоб повідомити їй, до кого краще звернутися в цій ситуації, ввечері передзвоню до знайомих лікарів… Це страшно… Я не розумію, чому стається таке з молодими людьми?!
Коли я поверталась до них після того, як перексерила фото пухлини, то побачила, що пацієнтка ховала під хустинкою непрохані сльози… Хлопець стояв поруч і ніяково торкався її плеча. Він все зрозумів, але він дуже любить… Я хочу, щоб у них все було добре! Хочу частіше молитись про тих, кому справді погано, і мені знову стало соромно, що я ось так депресувала, сидячи на кріслі-вертушці із ногою, виставленою на системний блок…
Наталя ВОЛОТОВСЬКА
Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…
За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…
Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…
Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…
Прокурори Бучацької окружної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт стосовно жителя Тернопільського району, обвинуваченого у…
З 8 по 14 червня у Тернопільському обласному центрі служби крові триватиме Тиждень донорства, присвячений…
View Comments
Дякую авторці за таку цікаву статтю...поринула разом з її героїнею у свої робочі але улюблені будні...Пишаюся тим , що ми займаємося саме цим напрямко і допомагаємо людям бачити! Чекаю з нетерпінням продовження цієї захопливої історії!
У лікарів зараз дуже багато роботи, паціїєнтів все більше і більше, завжди дивувався як їм вдається встигати скрізь, зацікавив випадок з дівчиною, в моєї мами теж знайшли утворення за орбітою ока, та ще поки не відомо, яке це саме утворення...надіюсь на краше. Лікарям бажаю терпіння і сил у роботі.
бажаю, щоб все було добре! Медицина зараз на місці не стоїть -є різні методи лікування та діагностики, надійні і точні.