Чого вчить декретна відпустка – розповідь тернополянки

Уже 7 років – вдома. Народила трьох дітей – Святославу минуло 7, Дарині –  4 роки і 5місяців, Ждану виповнилося 2 роки і 9 місяців.

Освіта вища. Спеціальність –  «Менеджмент організації». Захоплення: фотографія, в’язання, психологія, танець живота, здорове харчування (ведична кухня, сироїдіння, суперфуди), релігії, іноземні мови, етно-барабани, культура Сходу, антропологія, миловаріння, виготовлення шоколаду. Двома останніми я деколи займаюся – під натхнення.

У декретній «відпустці» розвиватися – можна. Але дуже багато залежить від:

1) дитини (особливостей її фізичного та психічного здоров’я, темпераменту),

2) готовності довірити дитину комусь на час, коли треба приділити увагу своєму розвитку,

3) наявності людини, з котрою можна залишити дитину,

4) рівня самооцінки і залежності тої самооцінки від підтримки з боку близьких людей (деяким мамам мало лише захотіти розвиватися і їм є важливою думка близьких людей щодо того, чим ці вони займаються і чим їм потрібно робити).

Мами, котрі виходять за межі свого «кокона», хочуть бачити результати своєї праці, своїх занять, адже домашньо-декретна робота подібна на бігання по колу, коли працюєш-працюєш, а результату не видно, або ж видно тимчасово. Це татко на роботі має цілком конкретні результати: написана програма, впійманий злодій, відвезене замовлення, побудований будинок і т.д. А мама в декретній роботі постійно робить одне і те ж багаторазово. Прикро, коли цього не оцінюють домашні, сприймаючи за належне. Та й емоційної різноманітності жінки шукають…

За час декретної «відпустки» я відчула якусь підліткову жагу до знань і до пошуків себе, свого місця в суспільстві. Тим більше, що на попереднє місце роботи повернутися нема можливості – посаду скоротили. За цей час, окрім копирсання в інформації про все стосовно дітей, сама навчилася робити шоколад «з нуля» (поки що без таких тонкощів, як темперування та ін.), мило з основи (дуже мрію навчитися і «з нуля» також), плести браслети «шамбала» і «чан лу», пекти хліб вручну (поки що дріжджовий, а у перспективі ще на заквасці), розвиваю зараз свої в’язальні навички (гачком, спицями і просто на руках).

Декретна «відпустка» багато вчить. Оскільки материнський інстинкт у мене є (уточнюю, бо він, на жаль, не у всіх матерів проявляється), то я дуже хочу, щоб мої діти зростали в суспільстві, де панують любов, справедливість, гуманність і всілякі інші корисні штуки. І щоб Земля була здорова та чиста. Багато думаю над життєвими пріоритетами, над тим, якими я хочу бачити своїх дітей, які слід розвивати та прищеплювати їм якості. Змінила дещо в своїх поглядах на життя та взаємини з людьми. Намагаюся зі свого маленького боку дбати про екологію. Наприклад, якнайменше пластику викидати, рідше користуватися поліетиленовими пакетами, хоч мені й дивуються продавці, коли я не беру безкоштовних пакетів при покупці. Усе суспільство я не зміню, але я починаю спочатку із себе, а потім – зі своїх дітей.

Багато чого у декретній «відпустці» бракує. Спілкування, вражень, різноманітності емоцій, відчуття смаку життя. Це якщо говорити про таку собі пасивну декретну «відпустку», коли мама свідомо чи несвідомо себе обмежує в виходах із «кокону». Не часто вдається вносити нові барви в своє життя, бо не завжди є кому довірити дітей або хатні справи.

Щоб успішно реалізуватися в кар’єрному плані, маючи трьох дітей, з’явитися в потрібному місці і в потрібний час – це дуже помічне. Але це не єдине, що для того потрібно.

Ліза М.