Інтимна зона українця

Психологія серед безлічі когнітивних розладів та упереджень описує нам синдром Дженовезе або ефект спостерігача.  Його суть у тому, що людина, яка стала свідком якоїсь халепи – не прагне допомагати жертвам. І його ефект посилюється, коли людей багато. Кожен з натовпу стоїть і думає, що жертві точно допоможе хтось із людей – он їх скільки. В результаті всі стоять.

Наша країна і люди в ній зараз – це натовп свідків. Кожен з нас стоїть і справді щиро співпереживає жертві. Вочевидь, нема у світі народу більш емпатійного за українців.
Інтимна зона українця – дуже маленька територія навколо нього, котра включає дітей, найближчих родичів і його дім. За неї він горою. І вона обгороджена високим парканом, за котру українець воліє не заглядати.

Наша зона відповідальності – це оті 5 метрів в діаметрі, від паркану до паркану.
Українці навчились будувати крайню хату навіть посеред міста. Але вся Україна якраз і відбувається там, за парканом.

В українця дім і Україна чітко розділені. Зранку він виходить працювати в Україну, але ввечері обов’язково повертається додому і закриває за собою хвіртку.

Спільними зусиллями волонтерів нас заставили вибити одну штахету, пропхати руку назовні і допомогти армії.Але паркан все ще щільний і зона відповідальності все ще дуже мала.

Наше майбутнє можливе тільки тоді, коли ми впустимо Україну до себе додому. Коли наші паркани перетнуться з парканами інших і виникне спільна відповідальність і спільний простір. Інакше в України шансів не більше, аніж у Кітті Дженовезе.

Володимир ГЕВКО