Як тернопільські рибалки “охрестили” карасиків і чому

Біля кіоску з рибальським причандаллям у Тернополі, якщо продавець знає свою справу, то часто стоять двоє-троє любителів не так щось купити, як побалакати. Бо ж балачки про риболовлю часом не менше задоволення, ніж сама риболовля. І продавцеві розвага, і потенційних покупців це завжди приваблює.

І хоч я не любитель цих розмов, намагаюся швидко купити, що потрібно й піти, але за багато років рибальського стажу у мене є свої знайомі продавці, які самі не проти почати розмову. Наприклад, запитанням на кшталт: “Ну, як там ваші лини?”.

Хіба після такого встоїш, щоб не відповісти? От і відповідаю, що останнім часом перебазувався на тернопільське озеро, а тут переважно підлящики. “І що, за все літо ні один “надал” не попав?”. “Хто-хто?” – перепитую від несподіванки, а потім згадую, що це вже не раз чув і на березі нашого озера серед рибалок, де “надалами” ще з минулого літа називають дзеркальних карпиків. Тобто карпиками вони були ще торік, коли їх запустили. Хоча вже минулої осені деякі з них мали по півкіло, а цьогоріч – це вже кілограмові й більше карпи. А оскільки наш міський голова немало рекламував цю акцію із зарибнення, то й отримав як нагороду від рибалок, що тепер усіх дзеркальних на нашому озері називають “надалами”.

Наразі лише не відомо, чи “дзеркальні надали” – це вже назавжди, чи поки їх не виловлять. Відтак, я не бачу в цьому нічого образливого, аби стати частинкою місцевої приозерної міфології. І хоча до “сліз Гронського” чи “острова Сидоренка” ще далеко, але це з цього ряду.

Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ, письменник