Ніхто не знав, що наша розмова буде останньою

Він був душею компанії, людиною, яка притягала до себе – це я про Богдана Хаварівського. Не можу сказати, що ми були друзями, але добрими знайомими то таки так. Минулого вівторка, в один із цих спекотних днів кінця липня перестало битися його серце…

Його, мабуть, найбільше пам’ятатимуть, як незмінного, впродовж багатьох років, директора обласного держархіву, але сказати лише це, не сказати нічого. Богдан Хаварівський був помітною особистістю у довколамистецькому середовищі Тернопілля, власне, його можна зарахувати до активних творців цього середовища. Двері його кабінету були завжди відкритими для митців, він був людиною привітною і гостинною, інтелектуалом і тонким поціновувачем прекрасного, і рідко проминав нагоду поспілкуватися з цікавим співрозмовником.

Мені було приємно мати його серед постійних читачів своєї колонки у “RIAплюс”, а ще він є автором однієї з найкращих моїх фоток, на лісовому озерці під Борщівкою, де ми якоїсь ранньої осені перетнулися випадково. Я після копання картоплі на маминому городі приїхав закинути на щуку, а він просто зупинився проїздом помилуватися відображенням осіннього лісу у озерному плесі. Це були легендарні Ставки, куди заносить героїв і персонажів чи не всіх моїх романів та повістей. До речі на “Віагру для мера”, та й “Дерева на дахах”, серед інших надихав мене і пан Богдан.

А ще пам’ятаю його як пречудового, дотепного промовця. Досі в пам’яті його виступ у дворику на Коперника, де музей політв’язнів, на захист української мови, проти пропонованого якимись черговими манкуртами у ВР закону про двомовність…

Востаннє ми порозмовляли, либонь, у “гармошці” №10, де у жартівливій тональності за кілька хвилин змогли обговорити і політику, і якісь особисті моменти. А на прощання, як завжди: “До зустрічі на каві у “Пінгвіні”! Ніхто ж не знав, що ця наша розмова буде останньою… Нехай земля буде Вам пухом, дорогий пане Богдане!

Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ, письменник