Не такі вже й страшні тернопільські можновладці

Нарікають тернополяни, що куди не підеш – чи до міської ради, чи до обласної адміністрації, всюди охорона. Першу – охороняють люди невідомого походження, які попри те, не упускають можливості похизуватися наявністю якщо не зброї, то хоча б кобури. У другій – на одному з поверхів, як у військових частинах радянської доби біля бойового прапора, стоять у почесному караулі нацгвардійці.

– Що ж це таке? – обурюються жителі файного міста. – Комунальні і державні гроші витрачають на охорону хто-зна кого і, головне, від кого?

В адміністрації наявність вояків пояснюють постійно існуючою загрозою терористичного акту. Є у них інформація, що ледь не кожного дня хтось намагається пронести до «білого дому» вибухівку і то на один з поверхів.

За їхньою логікою, на всі інші поверхи – вибухівку носити можна. Заборонено лише на той, де сидить найцінніший кадр області.

У міській раді взагалі нічого не пояснюють. Лише тонко натякають, що охороняють не кадри, а дуже важливі документи. А якщо ці папери потраплять не у ті руки, то хтось поміняє одних охоронців на інших. Як співають улюблені виконавці місцевих водіїв маршруток: «Вік волі не бачити»…

Невдоволення тернополян можна зрозуміти і пробачити. Ось тільки нарікають вони даремно. Насправді ситуація зовсім інша. Це не їх від нас охороняють. Це нас від них бережуть.

Просто будь-який українець, тим чи іншим шляхом потрапивши до влади, одразу втрачає людську подобу. Ні, зовні він таки на людину схожий – має два ока, два вуха, дві ноги і дві руки. Ось саме у цих руках і криється головна біда. Вони чомусь починають вважати, що все у цьому світі належить їм. І тягнуть все, що бачать, оті два ока, чи про що почують оті два вуха.

Тому і доводиться ставити охорону. Щоб який з відвідувачів державної установи не скаржився потім на зникнення гаманця чи мобільного телефону. Бо ж злочин потрібно не розслідувати, злочин потрібно попередити.

Марко КЛЕВЕЦЬ