Збірна України – вона така збірна…

Дивно, наша збірна грала у Ліоні, а пролетіла, як фанера над Парижем.

І що тут сказати? Вони намагалися, докладали зусиль і, місцями, навіть тужилися. Більш того, цього дощового вечора вони навіть вийшли на поле без парасоль, не злякавшись застуди.

А далі – як казав колись Гарі Лінекер: «У футбол грають дві команди, а програють завжди українці». Хоча він казав трошки не так, але кому від цього зараз легше?

У нас на полі були присутні зірки європейського рівня. Коноплянка подавав. Хоча – краще б він подавав флаєри перехожим на тернопільському ринку. Ярмоленко, якого вже років 5 намагаються купити провідні футбольні клуби Європи, також був присутнім на полі й інколи навіть здалека бачив м’яч. І П’ятов, який коли той м’яч пролітав повз нього у сітку воріт, зробив такий рух рукою, ніби хотів сказати: «Куди ж ти, друже, я буду без тебе сумувати».

А ще хтось був на самій горі, значно вище від вищого ярусу трибун. І той хтось, подивившись на це убозтво, надіслав на стадіон град розміром з перепелині яйця, щоб збірна наша з духом зібралася і пригадала, як у той футбол грати потрібно.

І вона таки пригадала. Ярмоленко навіть одного разу у ворота влучив. І П’ятов, перш ніж вдруге пропустити, спочатку м’яч відбив.

Сумно, звичайно. Але судячи з того, як часто режисери вихоплювали під час трансляції трибуни з нашими вболівальницями, наші жінки таки найкрасивіші. А футбол – то таке…

Марко КЛЕВЕЦЬ