Його вважали безвісти зниклим, однак суд врахував докази, вивчив свідчення та визнав Героя загиблим.
У нього був вибір залишитися у безпечному місці, можливо, зберіг би собі життя, але він твердо сказав. “Я не можу тут більше бути, я мушу їхати, в нас там ще незавершені справи”.
Його підрозділ розформували через зміни до штату, частину хлопців повернули до ППД, частина пішли у відпустки, багатьох розкинули по батальйонах, де точилися активні бойові дії. Якось Любомир зателефонував і питає, що далі буде з нами, куди перекинуть? Чи є моє прізвище в списках? Так, він і ще кілька побратимів потрапили зі Сходу в тил, де вони чергували на спостережних постах.
Через короткий час я зустрів згаданих військовослужбовців у частині. З сумками, було екіпірування, розповіли, що їдуть на Куп’янський напрямок. Серед них був Любомир Левкович. Ми привіталися, обійнялися, посміялися, адже зналися не один рік. Кажу, не спішіть, там гаряче, може ще трохи залишитесь? Але він відповів: “Мусимо їхати. Нас там чекають незавершені справи”. Ну, швидкого й щасливого повернення до рідного дому, кажу. Не забувайте, на вас рідні чекають. Подякували, знову обнялися та розійшлися.
Любомир був кулеметником, але з його слів, справи з подібною зброєю він раніше не мав. В роті контрдиверсійної боротьби куди призивався, усі були вмотивовані, чимало з бойовим досвідом, участю в АТО/ООС.
Пам’ятаю, під час польового виходу побачив знайоме обличчя і гукнув йому в спину:” Любомир!”
Солдат-кулеметник повернувся, посміхнувся. Вийшло доволі класне фото, не постановочне і я тоді йшов слідом за ним та фотографував. Сподівався, мине час і Любомиру згодяться на згадку світлини про службу, про будні. Через якийсь час в лісах знову підхопив у об’єктиві цього ж солдата, з тим самим кулеметом. Кажу: “Доброго дня, Левкович, працюємо далі!” Очевидно, це була його штатна зброя, яку він так доглядав, чистив, якою так мріяв вбивати ворога. Так і сталося. Любомир вбивав ворогів своїм кулеметом, бив холоднокровно, хоча… доля розпорядилася по-іншому.
Україна втратила знану людину, історика, депутата, ексзаступника голови облради. Але історія нам залишила його як Героя, захисника Батьківщини, люблячого батька та чоловіка, тепер у строю назавжди. Це сталося 23 березня 2022 року. Пам’ятаємо. Не забудемо! Не пробачимо!
P.S Не кажіть що депутати не воюють. Воюють, ще й як. І, на жаль, віддають своє найцінніше, здоров’я, життя, захищаючи Україну.
