«Коли почула, що Роман загинув, телефонувала за його номером»

Сумна звістка сколихнула Тернопільщину. Поблизу Білогірівки загинув військовослужбовець 81-ї ОАеМБр  Роман Кулик. Він потрапив під ворожий обстріл о п’ятій ранку 14 лютого.

«У п’ятницю, дев’ятого лютого Роман приїздив до Тернополя, – розповідає сестра Романа Кулика Наталія Буграк. – Дуже тішився, що отримав дрони від міського голови  Сергія Надала. Надіслав мені спільне фото з паном Сергієм.

Увечері  ще раз зателефонував, коли вже був у поїзді, – продовжує Наталія. – Казав, що купив два квитки – собі і на дрони. Додав, що до Краматорська  їде сам у вагоні. Ми ще жартували про це. Поки був зв’язок, то говорили про все на світі. Я зараз хворію, кашляю. Він ще мене насварив, щоб я лікувалася народними засобами, а не антибіотиками».

Упродовж останніх двох тижнів Роман телефонував сестрі кожного дня. Потребував спілкування.

«Отець Андрій у неділю після обіду виїхав з передачею на фронт  і вчора мав бути в Романа. Він просив дістати маленькі антисептики. Казав, що на них зручно розігрівати сухі пайки. А тринадцятого лютого під вечір Роман зателефонував. Відчувала, що був напружений, поспішав. Говорив коротко. Спитав, як справи. Я повідомила: «Будете грітися, бо передала тобі багато». А він, як завжди, пожартував: «Пити не будемо, бо воно заміцне».  Додав, що не має часу довго говорити. Мовив: «Усе, я їду на позиції. Завтра наберу». Не набрав…

Ми були дуже близькими, – додає Наталія. – З ним було дуже затишно. Для мене це шок. Він міг вирулити з будь-якої ситуації. Коли брат Романа Святослав сказав, що він загинув, я взяла телефон і набирала його номер. Була впевнена, що він відповість, як завжди, скаже: «Привіт, сестричко». Та абонент поза зоною досяжності».

Роман Кулик родом з Чорткова. Захоплювався історичною реконструкцією. Планував купити хату у селі Ридодуби Чортківського району, адже там проживає його тато і вся родина.

«Романа дуже любили і люди, і тварини, – продовжує Наталія Буграк. – Особливо собаки. Умів приручити навіть найагресивніших. Завжди казала, що зумів би приручити і тигра або лева».

Наталія Буграк проживає у Кременці. Щоразу, коли Роман Кулик був на Тернопільщині, то провідував сестру.

«Роман дуже горнувся до родини, – каже Наталія. – Завжди заїжджав до мене. У нас була традиція. Коли він приїздив, я готувала йому деруни і каву. Як уже їхав на фронт, робила йому ще одну каву в дорогу. То він часом телефонував вранці і говорив: «Я вже в Краматорську. Допиваю твою каву». Я жартувала, що то вже помиї. А він казав: «Нічого. Якраз добре до цигарки.

Я завжди почувалася біля Романа молодшою сестрою. З ним можна було поговорити про все. Він міг і насварити, і підтримати. Не вірю, мені не вкладається в голові, що він загинув. Учора я весь день подумки з ним сварилася. Поки їхала машиною з Вишнівця до Кременця, виказала все, що хотіла. Говорила: «Як ти міг? Ти не мав права. Ти мені обіцяв. Як ти міг загинути, Ромку? Скажи щось. Приснися. Прийди, привидься».  А коли приїхала  додому, то насмажила дерунів».

Поховають Романа Кулика у Чорткові.

Щиро співчуваємо рідним, близьким і всім, хто знав Романа. Вічна та світла пам’ять Герою!