Нещодавно я прочитала на ФБ неймовірно щирий і болючий допис про наших поранених героїв і зрадливих жінок/дівчат, котрі їх, зболених, кидають напризволяще. Усе чесно, все правда.
От тільки мені захотілося болісно розсміятися…
Знову як в середній школі: хлопці помічають тільки тих дівчат, які є егоїстичним стервом. “Хороші” нікому не цікаві.
Так, хороші. Ті, що чекали як спасіння, коли ж ВІН повернеться з війни. Що днювали й ночували по госпіталях і лікарнях. Що живуть з воїнами без кінцівок і з порушеною психікою. Що нікуди не тікають, нікого не кидають, а залишаються поруч, підтримують і намагаються дати хоч крапельку щастя. У найкращому випадку їх просто не помічають. Але є й значно гірші випадки. Я знаю. Бо я – одна з них. Дружина інваліда російсько-української війни. Безсловесна тінь героя.
Я хочу дати своїм мовчазним посестрам кілька порад. Відразу кажу: вони не всім підійдуть. Адже мій досвід відрізняється від вашого. Але, можливо, мої помилки якось вас убезпечать і хоч трохи полегшать ваш тягар. Я була б рада, якби колись, ще в лютому 2015, прочитала схожий текст і не наробила стільки шкідливих дурниць…
1. Подбайте про себе. Якщо ваш коханий воював і опинився в госпіталі, стан вашої психіки спокійним і нормальним назвати не можна. Навіть якщо ви намагаєтеся триматися на людях. У 2014, коли мій ще був на передовій, окремі знайомі активно засуджували мене за те, що дозволяю собі посміхатися і користуюся косметикою… З власного досвіду знаю, що сильні переживання, особливо приховані, стимулюють усякі хвороби. Перш за все – не мовчіть про них. Звіряйтеся близьким людям. Ходіть до психолога. Чи до психіатра, психотерапевта… Так, нормального спеціаліста, який підійде саме вам, знайти непросто. Але воно того варте. Саме у фінансовому плані! Ви з ним надовго. Інакше – готуйтеся через кілька років до цілого букету хвороб. У мене, наприклад, після 2018 пішло море часу й грошей на лікарів різних спеціалізацій. А все тому, що не було кому дати цієї поради вчасно.
2. Якщо про вас будуть говорити – то, переважно, будуть говорити погано. Мені, наприклад, від серпня 2014, коли чоловік пішов на фронт, і чужі люди, й родина в очі казали, що все це – моя вина. І те, що він на війні. І те, що лишився калікою без ноги і з контузією. І те, що погано про нього дбаю… Не беріть цього на себе! Ви й так несете непідйомний тягар. Спілкуйтеся з тими, хто говорить про вас добре або не говорить ніяк. Оберіть кілька близьких людей і попросіть їхньої моральної підтримки. Відразу хочу застерегти. Є дві групи, з-поміж яких шукати не варто. По-перше, це його родичі та друзі. Вони люблять його. А тепер, коли він поранений, відмовляються бачити його недоліки. І хто винен? Невістка. Навіть якщо вони добрі й справедливі, прихильність до рідного-каліки рано чи пізно зробить їх вашими ворогами. Не допускайте цього. Не підпускайте їх близько. По-друге, це ті, хто не поділяє ваших патріотичних поглядів. Якщо вони “та за що там воювати”, “какая разніца”, “мудрі туда не йдуть”, вам стане тільки гірше від перебування у їхньому товаристві.
3. Навчіться сваритися і “відсікати”. Половини моїх проблем просто не існувало б зараз, якби я вчасно дала відкоша окремим токсичним людям і не пускала їх у свій дім. Повірте, хай краще про вас говорять як про непривітну істеричку (все одно говорити будуть погано – див. пункт 2), ніж ви ковтатимете кожне несправедливе звинувачення і отримаєте купу хвороб і комплексів.
4. Говоріть чоловіку про свої потреби. Ні, я не про “стань таким, як був до війни” (це неможливо) чи “негайно починай нормально заробляти” (треба доволі багато часу, щоб знову стати ефективним членом мирного соціуму). Я про те, що ваші стосунки – ваша спільна відповідальність. І ніяка травма не може бути виправданням байдужості. Так, йому треба дати час. Але це не означає безкінечно тягти все на собі. Тому – говоріть з ним. Кажіть як ви його потребуєте. Розповідайте, чого саме вам не вистачає. Домовляйтеся! Ви просто не зможете впоратися з цим сама, бо для стосунків потрібні двоє.
5. Будьте відверті з дітьми. Вони – не ідіоти, навіть найменші. В інтернеті є дуже багато порадників як саме казати дітям різного віку про війну, про травми, про зміни в родині. Це особливо важливо, якщо їхній батько тепер має проблеми з психікою. Повірте, їм буде легше, якщо усвідомлять, що ви в сім’ї досі любите одне одного і намагаєтеся одне про одного дбати.
6. Подбайте про свою матеріальну незалежність. Хоча б частково. Завжди простіше жити з кимось, якщо ви усвідомлюєте: зможете впоратись і самі. Це дуже добра противага, якщо родичі/доброзичливці починають закидати вам, що робите недостатньо чи що без вас “такої” йому буде краще. Мені у свій час говорили, що “жінка з села тягне чоловіка назад, не дає йому перспективи, не “росте” (я – кандидат педагогічних наук, доцент і письменниця). А також, що “тут є дуже гарні жінки, яким він подобається, їхній прихід – єдине що його радує, не треба затуляти йому світ, нехай зачепиться в Києві” (чоловік кілька місяців лежав у Київському госпіталі, у нас уже була 7-річна донька). Як я тоді впоралася? Поговорила з чоловіком (див. пункт 4). Він дуже здивувався і сказав, що йому потрібна я, а не красуні-киянки. І ми досі разом. Хоч навіть після народження сина мені в очі казали, що я закрила йому можливість влаштувати своє життя…
7. Займайтеся чимось особисто для себе. Щоб це не було пов’язане ні з домом, ні з чоловіком. Добре, якщо це два заняття: “індивідуальне” та “громадське”. Я, наприклад, пишу книжки і веду освітній волонтерський проект “Патріотичні й небайдужі”.
8. Подбайте про те, щоб вам обом надавали якусь допомогу: психологічну, фізичну, матеріальну. Є державні програми, є різні волонтерські організації, доброчинні фонди. Відбуваються всілякі заходи. Дізнавайтеся, спілкуйтеся, ходіть між люди. Якщо ви удвох закриєтеся вдома, це буде ведмежа послуга.
9. Дуже неприємна річ, але я мушу про неї написати. Є ситуації, коли ваш коханий не хоче медичної допомоги, а вона необхідна. Проконсультуйтеся з з лікарями, волонтерами, юристами. З’ясуйте коли саме ви можете прийняти рішення про візит у спеціалізований медичний заклад. Домовтеся з тими, хто вам допоможе це організувати. Не слухайте нікого. Ви з ним живете і краще бачите коли йому нормально, а коли – ні. Наприклад, мене, коли я била в усі дзвони, в очі називали брехухою люди, що поговорили з ним 10 хвилин у дворі. Але я наполягала. І це врятувало нас усіх.
10. Будьте готові піти. Ні, я не кажу, щоб ви його шантажували чи просто залякували. Я про ваш внутрішній стан. Якщо ви точно знаєте, де зможете жити і чим заробляти, раптом що, – це звільняє. І ви вже не будете погоджуватися із неприйнятним. Ви врятуєте себе та дітей, якщо ситуація стане нестерпною, некерованою. Зараз можна навіть виїхати за кордон – дозвіл батька не потрібен (але потрібна, на мою думку, свідома згода дітей).
Я знаю, що зараз мене будуть закидати коментарями типу “як так можна”. Про мене за останні 8 років говорили дуже багато поганого, особливо в родині чоловіка… Незважаючи на те, що я залишилася з ним, народила ще сина і два роки працювала сама, поки в нього була депресія.
Біда в тому, що іноді герої України, справжні неймовірні захисники Батьківщини, не готові так само гаряче захищати власну сім’ю. Вони, зморені болем від травм, слухають тих, хто шепоче: “Тобі треба когось кращого… Ця не така…”
Може, і справді не така.
Але ж ми робимо все, що можемо! Навіть якщо щось і робимо не так…
Я хочу дати нам голос, моя безсловесна сестро! Хочу написати книжку – про нас і для таких, як ми. А для цього мені потрібен і твій досвід. Напиши мені в приватні повідомлення. Я нікому не розкажу, що це ти. Я ЧЕКАЮ…
