Тернополянка Ірина Муляр перенесла 13 операцій

— Усі речі доньки після її смерті залишилися в квартирі. Люди кажуть, треба викинути, а я не можу, — говорить тернополянка Леся МУЛЯР, 48 років. 2013-го поховала єдину доньку Ірину. Вона померла 21-річною від раку м’яких тканин. – пише “Газета по-українськи”.

У 14 років дівчині поставили діагноз “саркома кісток”. Вирізали шматок кістки і вставили імплантат. 2009-го руку ампутували по лікоть. Згодом відрізали по плече.

— Операцію робили в Австрії. Гроші на лікування збирали всім містом, — розповідає Леся Петрівна. — Хіміотерапію донька проходила у Львові. Там почала малювати. Остання її картина — ангел летить у небо. Створила її за два-три місяці до смерті.

Після закінчення школи Ірина Муляр вступила до медичного університету та політехнічного інституту в Тернополі. Згодом подала документи на факультет англійської філології Тернопільського педагогічного інституту.

— У грудні 2011 року донька їхала в університет на екзамен, — про­довжує Леся Петрівна. — Маршрутка різко рушила. Іруся не втрималася й упала. Зламала надколінник. Медики сказали, що потрібна операція. Іра розридалася. Казала: “Мамо, скільки можна?”

Згодом пересувалася на милицях. Наприкінці лютого почала кашляти. Терапевт сказав, це бронхіт. Але препарати не допомагали. Рентген показав новоутворення в легенях. Знайшли клініку в Польщі. Лікування на якийсь час зупинило прогресування хвороби. Проте потім знову стало гірше. Медики говорили: “Не знаємо, чим ще лікувати. Можете пройти променеву хімію”. Коли Іра прочитала висновок, сказала: “Їдемо додому. Ми нічого не робитимемо. Просто чекатимемо цього дня”.

14 грудня 2013 року Ірині стало гірше.

— Ввечері було важко дихати. У “швидку” її несли на носилках. Донька говорила: “Мамо, я вже жива сюди не приїду”. В неї почали набрякати ручки й ніжки. Я була в лікарні до 23:00, а тоді брат відвіз додому. Розбудив о 5:45, бо треба до Іри їхати. Раптом — дзвінок у двері. То приїхали рідні прибирати в квартирі. Сказали, що Іруся померла.

Леся Муляр працює головним бухгалтером Тернопільводоканалу. Живе сама. Чоловік покинув родину 2010-го.

— Перші чотири-п’ять років щодня бувала на цвинтарі. Як іду, мушу 100 разів обернутися, дати повітряний поцілунок і сказати: “Ти зі мною, а я з тобою”. Ми постійно це говорили одна одній, — додає Леся Муляр. — Важко нести цей хрест. Прошу в Бога дати сил.

Автор: Наталія ЛАЗУКА