Як казала моя знайома: “Цього року такі ціни на ялинки, що судячи з усього, ялинкою буду я! А справжню, дитина побачить на площі в центрі міста”.
А в моєму дитинстві, незважаючи на те, що сім’я була неповна і махати сокирою особливо не було кому – ялинка в мене була щороку. Велика, пахуча і на дерев’яній саморобній хрестовині.
Коли я була менша – то бабуся, а потім мама зимовим морозним ранком вирушали зі мною у ялинкову експедицію (знаю-знаю грін піс… ще підключіть лісове господарство, але то було давно, тому – не рахується) і, оскільки в нас “ліс до хати дивися”, ми йшли в захопливу подорож, з якої поверталися з лісовою красунею.
Одного разу вийшли на Теребіж, до хати Катерини Маланчучки. (я то добре знала туди дорогу, бо ходили все літо з бабусею до тої господині купувати молоко від її корови). і тут я дременула, побачивши на стерні тоненький льодок… Возилася на чоботах, поки не добігла до мене бабуся (ще та панічна жінка), але тоді вже час ховатися за її волохату, під каракуль шубу, прийшов і мені – із-за купи соломи на мене вискочили два зайці і погнали в ліс…
Не пам’ятаю, яку ми тоді ялинку принесли, але тих спогадів було надовго.
Пригадую, як одного року мені подарували набір шоколадних ялинкових прикрас: шишки, дідморози, зайчики, на таких блискучих мотузочках… Я на них ледь не молилася!). Але ж не з”їла, а повісила на ялинку! І тут – в різдвяні дні прийшли колядувати “іроди” – так у нас називали Вертепне дійство. То були гастролери із сусіднього села, що перейшли через річку (уявляєте, були часи, коли Серет замерзав). Заколядували і почали хапати в свою торбу все ліпше зі святкового столу… Під роздачу потрапили і мої зайці з ялинки… Чи треба казати, що горе моє було невтішне?
Колись, вже досить великій, мені зрубав ялинку хресний (я тоді ще подумала, що діти, у яких є батько, мабуть, за ялинку не переживають – перші дорослі думки)…
Ще ми з двоюрідним братом, як тільки починалися зимові канікули, робили ревізію ялинкових прикрас. Нам знімали з горища дві пачки які пахли мишками і ялинковим “дощиком” і відбувалося щорічне диво… Ми розкладали по усьому ліжку іграшки і з’ясовували у старших коли і яка з них з”явилася у нашому домі. Там були “чукотська дівчинка” в бордовому пальто із зав”язаним назад шаликом, королева полів – кукрудза, прозора куля, яка ніколи не витиралася, “скринька пандори” і ще багато інших чудес.
Я завжди мріяла мати ялинку під хатою (то вже вплив перших американських фільмів) і коли була у восьмому класі, приволокла з лісу чотири малесенькі ялинки і посадила в кінці саду. Зараз – то величезні сосни, що шумлять і рясно родять шишками. Правда, тільки три. Одну я зрізала для малого сина…
І знаєте, що… Обійдуся цього року без ікри на Новий рік. Піду, куплю дитині ялинку!
Ольга ЗАЙЧУК
.