Тернополянка розповіла про захоплюючу подорож до Стамбулу

Завершився прес-тур «Сліди України в Стамбулі» , організований Буським  медіа порталом в колишню столицю Римської, Візантійської і Османської імперій.

Побувавши в Туреччині, Наполеон сказав, що якби Земля була єдиною державою, то Стамбул був би її столицею. Так він побачив велич цього найбільшого міста Туреччини і Європи

Назвали його Стамбулом лише у 1930 р. Раніше, уже   в глибині тисячоліть – це була Візантія, Царгород,  Константинополь, Новий Рим. От ті  перші назви найбільше мені проглядаються в плині століть.  Так, всесвітньовідома  Галатська середньовічна  вежа, яку видно зі всіх куточків  столиці Османської імперії,   згадується у наших літописах.

Висота її , як написано у буклеті, 61 метр, висота над рівнем моря — 140 метрів, внутрішній діаметр — 9 метрів і товщина стіни – майже 4 метри.  Височить  вежа тут із 5 століття. Мореплавці використовували її, як причал,  станції торговельних взаємин з Візантією і не тільки.  З  неї  перекидали ланцюг, що блокував  вхід суден в затоку Золотий Ріг.

Наш Нестор Літописець, розповідаючи про легендарний похід  київського князя  Олега Віщого на Константинополь у 907 році,   зауважив, що «коли лодії київського князя Олега наблизились до Царгорода,  і було кораблів числом дві тисячі, греки  замкнули морську бухту, а місто зачинили. І звелів Олег своїм воїнам зробити колеса і поставити на них кораблі. І з попутним вітром напнули вітрила і пішли з боку моря до міста”. Розуміючи неможливість чинити опір, місто здалось і князь Олег в знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота. Візантійці надали право русинським  купцям приїжджати до Царгорода й торгувати, не сплачуючи мита.

Зі свого боку українці зобов’язувалися допомагати Візантії боротися з кочівниками. Вежу відбудовували і від руйнації землетрусів, і від бойових дій. У 16 столітті була вона обсерваторією, потім в’язницею, спостережним пунктом   на випадок пожежі і тепер найбільш відвідуваним  символом міста.

Цікавий факт з історії вежі: у 1632 році  вихідець з Криму, інженер-винахідник на ім’я Хезарфен Ахмет Челебі,   стрибнув з неї на саморобних крилах, перелетів через Босфор і благополучно приземлився в азійській частині міста.  Хезарфен увійшов в історію як один з піонерів авіації, сміливець,  відчайдушний новатор, який  здійснив міжконтинентальний переліт, кинувши  виклик науці того часу. Цю людину з крилами  ми побачили не лише в експозиції  вежі, а й чи не в натуральну величину  на  артоб’єкті на великих сходах неподалік одного з корпусів  Стамбульського університету Галата,  де зображено  вежу і  фігуру летючого Хезарфена.    Об’ємні ,  3D-малюнки , як розповів студент Ахмед,  що підмальовував якісь деталі,  зробив український художник Алекс Максьов. Ахмед дуже хотів допомагати художнику, який уже  в Стамбулі малював мурали, але той відмовився. Студенту –аматору подобається і другий  сюжет , який втілив український художник –  сюрреалістичне візуальне   продовження вікон і стін університету з чайками. Запитую  у свого візаві , чи довговічні такі вуличні малюнки. Студент каже, що все залежить  від потоків ніг, тут багато людей ходить. Але пів року-рік може протриматися, коли  пильнувати.

Не могли ми обминути  Музей мозаїк Стамбула, експозиція якого  містить мозаїки, знайдені при розкопках в районі Султанахмет. Експонати старіші всесвітньо відомих мозаїк Айя-Софії, а деякі з них належать  до епохи язичницького Риму! Вражають сюжети  полювання,  нападу звірів, флористичні мотиви,  якість кладки дрібнісіньких природних різнокольорових  камінців. Мені вони нагадували  розписи у наших печерах трипільської культури,  орнаменти   з керамічних  зерновиків.

У якій би частині Стамбула не був, заворожує погляд водне плесо. Босфор, що з’єднує Чорне і Мармурове моря, води яких вливаються у акваторію Середземного  моря. Щоб ви орієнтувалися в розмірах Мармурового моря, скажу, що воно майже на половину менше від нашого Азовського і є найменшим морем світу.  Але ці води визначають продуктивність  нашого найсинішого моря – Чорного. Бути  тут і   не відчути солоність води двох морів, не покупатится, просто гріх. У Стамбулі  купатися не можна, це вам не Копенгаген, де в центрі міста можеш поплавати. Тому    паромом від причалу Кабаташ  вирушаємо до Принцових островів, на їх перлину – о. Бююкадо. Так ми здійснюємо  міжконтинентальний переплив, хоч ніхто нас із цим не вітає. Для місцевих це звичайна справа, бо Принцові острови – район Стамбула, просто за 20 кілометрів від причалу.

На першому крихітному острівці  в протоці   зачудовує  великий стародавній маяк, що зветься Дівочою вежею. Як каже путівник, побудували її  греки  у  5 столітті до н. е. В різні історичні часи ця східна красуня виконувала різні функції: служила маяком, була лікарнею, митним пунктом, навіть в’язницею. Будівля  наскільки живописно дивиться  на цьому окрайці землі, що в мене виникає  момент дежавю. Але в Туреччині я вперше. Перевірила себе по приїзді і переконалася, що бачила картину  у Кримській картинній галереї  в Ялті.  Дівоча вежа зображена на   полотні всесвітньо відомого художника-мореніста, українця з Феодосії, Івана Айвазовського  –  «Вид Леандрової  вежі в Константинополі», написаному в  1848 році після подорожі в улюблену ним Туреччину.

Тут на кожному кроці древність переплетена з ультрасучасністю. Висоти над європейським берегом Босфору вже «засаджені» хмарочосами, фешенебельними банками, готелями і ресторанами з кафешками. Водне плесо Босфора  вирує під гвинтами парома. Вода має пам’ять і повертає у ті часи, коли в цю протоку швартувалися  човни  з кримськими татарами, які мігрували сюди, здобували освіту. Доставляли кораблі і  товари з території України, зокрема, коров’яче масло з Криму.  На жаль, невільники з XV до XVIII ст. були одним із основних  товарів українського походження, а Стамбул був головним ринком їхнього призначення. Тут  побувало багато відомих українських козаків.  На північному березі Золотого Рогу перебував Богдан Хмельницький і зупинялися козацькі посольства, укладали угоди про співпрацю.  Тут був  син гетьмана – Юрій .

Не буду сперечатися з Наполеоном про роль Стамбула в житті Землі. Бо розумію, що для мене  початком земної   цивілізації  є Київська Русь, а столицею всесвіту – є  Київ і нам є чим пишатися у своїй багатовіковій історії, яка гармонійно розвивалася разом із цивілізованим світом, збагачуючи його і своїми здобутками.

Людмила ОCТРОВСЬКА