У райцентрі на Хмельниччині молода пара започаткувала доволі незвичайний бізнес (фото)

Четвертий поверх невеличкої будівлі десь у центрі Кам’янця-Подільського. Зверху видніється напис: “Пан+Пані. Секс-шоп (18+)”. І це єдине місце для дорослих у місті. За дверима секс-шопу – різноманіття інтимних товарів. – пише #ШОТАМ

Проте це місце особливе в іншому. За усміхненими обличчями власників Ігоря та Ірини Сапожникових ховається надзвичайна історія сили, вірності та кохання. У 2015 році бойовики так званої “ДНР” звинуватили Ігоря у шпіонажі і чоловік потрапив в полон. Довгих 28 місяців він жив у жахливих умовах та розлуці зі своєю коханою дівчиною. Але вже 27 грудня 2017 року Ігор повернувся додому.

Про історію цієї незвичайної пари та про їх незвичайний бізнес – читайте далі.

 Ігор Сапожников

Родом з Кам’янця-Подільського. Навчався  у військовому училищі, після якого пішов служити в Армію. Працював директором комерційної структури, яка займається продажем спортивних лотерей. Коли почалась війна, то фірму розграбували. Як керівник місцевої філії київської компанії, Сапожников допомагав перевестися колегам в інші філії, розташовані на контрольованих українською владою територіях. Чоловік не приховував свої проукраїнські погляди але ще однією причиною його затримання стала відмова очолити центр підготовки саперів у “ДНР”. Адже чоловік під час служби у ЗСУ займався розмінуванням Донецької області. У 2015 році Ігоря звинуватили у шпіонажі та зберіганні зброї.

Повернувся з полону – відкрив секс-шоп

Після полону життя розділилось на до та після. Довгий час я перебував у лікарні  “Феофанія”, а дружина працювала в Києві. Ми вирішили, що настав час рухатись далі, тому переїхали у Кам’янець-Подільський, де жили родичі та батьки дружини. Тоді хороший знайомий запропонував нам житло за комунальну плату. Саме сюди ми змогли вивести залишки своїх речей, які були розкидані по різних містах.

Коли переїхали, то спочатку не мали уявлення, чим будемо займатись. У той момент розуміли, що потрібно зайнятись бізнесом, бо кожна копійка була на рахунку. Тоді мені перерахували 100 тис. гривень за полон (за програмою компенсації для звільнених полонених). І ми прийняли рішення відкрити у місті секс-шоп, який, до речі, є єдиним у Кам’янці-Подільському.

Чому саме секс-шоп? Ще у полоні я спілкувався з товаришем, який возив в Донецьк товари інтимного призначення. І навіть у воєнний час ці товар користувались величезним попитом. Тоді я подумав, якщо і там є потреба, то на мирній території тим паче. Для Кам’янця-Подільського це був зовсім новий ринок.

Я знайшов того товариша, який і звів мене з першими постачальниками. На всі отримані гроші я закупив товар. Брали спочатку все підряд, а потім вже розбирались, що і як. Орендували приміщення на 4-му поверсі і почали потроху працювати.

Кохання, яке пережило полон і переросло в бізнес

Бізнес ми ведемо разом з дружиною. Ми разом пройшли та пережили багато складних моментів житті. У 2015 році мене заарештували і звинуватили в шпіонажі. А через рік засудили на 18 років. Там, у в’язниці, мене рятувала думка, що мене чекає кохана дівчина.

Майже рік ми з Іриною не бачились взагалі. Щоб мати змогу зустрічатись і хоча б говорити через скло, вирішили розписатись за “законами ДНР”. Прямо в СІЗО. І ще я не хотів, щоб вона йшла свідком по справі і її тягали по судах.

Наш розпис у в’язниці тривав 5 хвилин. Ми навіть не слухали жінку, яка щось там читала, а просто стояли і обнімались. Це була перша можливість побути поруч. Після цього побачень не було. На судові засідання Іру не пускали, але вона все одно приїжджала на кожне – сиділа в коридорі та чекала, коли мене буде кликати конвой. Така підтримка мене рятувала. Ми боролись за звільнення 28 місяців – обмін постійно переносили. Але нарешті зустрілись.

Після повернення ми хотіли розписатись знову, за українськими законами. Розпис відбувся у символічний День Святого Валентина у Шоколадному будиночку. Тоді міністерство проводило акцію “розпис за один день”. І ми погодились.

З того часу ми завжди разом. Наше кохання перенесло все. І навіть у свій секс-шоп вкладаємо особливий сенс – це про кохання, уважність та тепло одне до одного, а вже потім про секс.

Секс-шоп у маленькому місті

Для нашого невеликого міста ринок сексуальних товарів був відносно новий. Але клієнти почали з’являтись досить швидко. Навіть не потрібно було додаткової реклами – просто повісили банер. Згодом вже зробили сторінки у соціальних мережах і власний сайт, через який зараз товари замовляють з усієї України. Проте він почав давати свої плоди лише під час карантину – мінімум одне замовлення в день. А минулого року у нас було тільки 60 замовлень через сайт.

Зараз у нас вже побувало 10-15% дорослого населення міста. Пам’ятаю, як ми ще не встигли відкритись і розкласти товар, а клієнти вже почали заходити.

Зараз приходять як молоді, так і старші люди. Хтось замість себе відправляє друга, бо соромиться заходити.

Після відкриття секс-шопу ми вже відвідали багато просвітницьких заходів, лекцій, семінарів, слухали виробників про їх товари і новинки.

Тепер ми радимо нашим клієнтам, що буде для них краще. Якщо чоловіки приходять з проблемою і хочуть купити таблетки, то ми пояснюємо, що таблетка – це не панацея. Краще взяти, наприклад, вакуумні помпи, які допоможуть відновити кровообіг і вирішать проблему.

Розраховуємо на всі групи покупців

Коли ми тільки починали власний бізнес, то навіть не мали ніякого уявлення про товар. Брали все, що пропонував постачальник і просили повторити замовлення чоловіка, який брав товар перед нами і має вже другий магазин. Це такий постійний процес навчання.

У нас оренда за приміщення не велика, тому сильних націнок на товари не робимо. У майбутньому хочемо перейти до більш відомих і дорогих виробників. Але до цього треба підготуватись. Не можна відкрити магазин, накидати дорогих товарів і чекати, що воно піде. Потрібно розраховувати на всі групи покупців.

Але, як не дивно, і в нашому невеликому місті люди беруть і найдорожчі товари. Купити вібратор за 1500 – норма.

Зараз наш бізнес починає потроху виходити з мінусів. Колись ми мали в мінусі більш як 200 тис. гривень і все, що заробляли – знову вкладали. Собі не залишали нічого, в усьому відмовляли, дуже економили. Але бізнес потроху розвивається і це не може не радувати.

Іра САМОСВАТ