Тернополянка сама вирощує рослини для своїх ляльок із соломи

Любов, сонце, талант. Такими словами можна охарактеризувати солом’яні ляльки заслуженої майстрині народної творчості України Людмили Павлової. Витончені красуні – не лише оберіг та окраса будь-якого житла, вони асоціюються із сонячним та щасливим літом, ароматами свіжоскошеного сіна та сімейним затишком.

Майстриня зізнається, що виготовлення солом’яної ляльки – кропітка робота, яка вимагає не лише скрупульозного вивчення техніки, а й правильного добору матеріялів.

“Я довго придивлялася до соломоплетіння. Однієї зимової днини вирішила розпочати цю справу, а немає з чого. У крамницях повно ниток, мережива, стрічок, а соломки немає. Соломоплетіння – це такий вид народного мистецтва, у якому потрібно найперше думати про якісний матеріял. Тому тепер на своїй дачній ділянці самотужки вирощую злакові. Нині на зиму посіяні озимі культури: жито, пшениця, ячмінь. Сама вирощую й кукурудзу, льон і сухоцвіти”, – розповідає тернопільська майстриня.

Людмила Павлова зізнається, що далеко не всі сорти злакових культур можна використовувати в соломоплетінні: “Сучасне сільське господарство спрямоване на те, щоби вирощувати низькорослі, які легко косити та які не вилягають під вітром. Вони не підходять для моєї роботи. Мені потрібні високорослі, які зараз рідкісні. Саме вони зображені на старих картинах, оті довгі снопи – це озиме жито заввишки до двох метрів. Ледве вдалося роздобути такі сорти. До речі, цього літа була у Вільнюсі на міжнародному фестивалі “Магічна соломка”. У цьому місті спеціально для соломоплетіння вирощують високоросле озиме жито. Придбала жменьку цього насіння й тепер тішуся”.

Майстриня додає, що природні матеріяли потрібно не лише виростити, а ще й правильно підготувати. На початку літа, коли пшениця чи жито починає колоситися, треба дуже тендітно зрізати соломку. І це треба робити не за один день, а в різні тижні. Саме так можна отримати різні відтінки: від зеленуватих до стиглих. Потім соломку необхідно висушити в тіні, порізати та почистити.

Отож солом’яна лялька вимагає неабиякої праці, а ще скрупульозності, натхнення й таланту. Усе це Людмила Павлова охоче вкладає у свої роботи. А ще вона зізнається, що не робить ніяких попередніх ескізів. Її найголовніше правило – детально вимальовувати в уяві майбутню ляльку та зосереджуватися на роботі.

“Для мене соломоплетіння – це ексклюзивна праця, яка не може відбуватися автоматично”, – додає майстриня.

Вона не женеться за кількістю, за два роки змайструвала лише десять солом’яних ляльок. Однак усі вони вже оселилися в різних містах світу. Наприклад, одна з них стала окрасою українського кафе в Атенах, одну купили на подарунок для мера турецького міста, а ще одна потрапила до музею в США.

Майстриня розповіла, що при виготовленні солом’яних ляльок вона використовує не лише солому, а й додаткові натуральні матеріяли. “Голівку роблю з тоненького конопляного джгута, а рукава – з кукурудзяного листя. Тобто, у мене виходять не класичні солом’яні ляльки, статичні та тверді, а м’які, тендітні, повітряні”.

Загалом же усі свої ляльки Людмила Павлова робить тільки з природних матеріялів: “У мене є “маківки”. У їхній основі коробочки садових маків середнього розміру. Буває, що за основу беру звичайний волоський горіх. У прадавні часи таких ляльок робили так: горішок розкривали на дві половинки, вилущували, всередину клали насіння сушеного горошку, потім обгортали тканиною і формували іграшку-тарахкальце. Такий спосіб використовую і я. Майструю також ляльки на основі кукурудзяного качана, який має бути ретельно вилущеним та повністю сухим. А ще можна зробити ляльку завдяки звичайній дерев’яній ложці. Це найпростіше. Так робили в прадавні часи, а я відтворюю ці традиції. І, звісно, роблю наші традиційні вузлові ляльки з натуральних матеріялів, а це бавовна, льон, вовна, конопляні тканини”.

Така різноманітна творча робота – природна стихія майстрині. Людмила Павлова змалечку долучилася до народного мистецтва. Її мати займалася рукоділлям, батько плів кошики з лози, бабуся ткала килими, а тітка була неабиякою швачкою. Любов до творчості в цій родині передається від покоління до покоління. Донька майстрині закінчила художню школу та вправно малює, а десятилітня внучка разом із бабусею робить паперових ляльок. “У неї добре виходить, має хист. Є люди, у яких майстерні руки, у яких відразу все виходить. Такий талант відразу бачиш”, – розповідає майстриня.

Варто додати, що Людмила Павлова в різні проміжки часу займалася бісероплетінням, вишивкою, вязанням і шиттям. Водночас місце її роботи аж ніяк не було пов’язане з творчістю: жінка майже чотири десятки років пропрацювала провізором.

Наостанок хочеться додати, що нині триває виставка робіт Людмили Павлової в Бережанському краєзнавчому музеї. Там можна побачити десять колекційних ляльок, які виділяються тим, що кожна з них представляє конкретну етнографічну групу українців, є уособленням традицій відповідного регіону. За її роботами можна вивчати особливості національного одягу – Людмила Павлова відтворила вбрання до найменших дрібниць. Також можна побачити ляльки із соломки та кукурудзи. Із 26 лютого до 15 березня роботи майстрині можна буде побачити у Вінницькому краєзнавчому музеї.

Джерело – Український інтерес