«Мене так захопив живопис, що я став відірваним від нормального життя», – Іван Марчук

Перша в Україні діджитальна   артінсталяція  за мотивами  картин нашого земляка, ГЕНІЯ СУЧАСНОСТІ Івана Марчука  підкорила Київ!

У Києві триває виставка «Секрети  геніальності: 100 невідомих творів   Івана Марчука».

Таємниці     геніальності  народного художника України, лауреата Національної премії України імені Т. Шевченка,  нашого земляка  відкривала і наша кореспондентка.

Маленький пастушок Іванко  із родини ткача Степана Марчука з Москалівки Лановецького району  роздивлявся миньок, милувався квіточками, бачив  бур’янисті подвір’я, любив спостерігати за комашками, дивитися в простір неба…

– Ото і коріння  тієї геніальності, – сміється Іван Степанович, виділивши  розмові зі мною кілька хвилин. Бажаючі   причаститися його  баченням світу просто атакують запитаннями, бажанням взяти автограф,  сфотографуватися.

Слово «геній»  перекладається з латини, як «дух». Стародавні вірили, що кожна людина від народження має свого генія — духа-опікуна. Саме він формує особистість і супроводжує людину упродовж усього її життя.

Іван Марчук, єдиний українець, який посів 72 місце у рейтингу  ста найгеніальніших сучасників, вважає, що його геній був до нього прихильним. За своє життя митець змінив три країни проживання і у 2001-му році , нарешті,  повернувся на Батьківщину, де його колись переслідували за українськість. Тепер  це великий  художник України, кераміст, графік. Його картини вражають мистецтвознавців Європи, Азії,Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. Коли  заходить мова про його виставки, а їх у світі відбулося понад дві сотні,  то скрізь є словосполучення «із шаленим успіхом».  Такими словами можна супроводжувати і  цю виставку в столичній  мистецькій галереї на вулиці Софіївській. Окрім сотні полотен, які ніколи не експонувалися, свою творчість майстер   презентує  в діджитальній  експозиції   і  проводить авторські екскурсії і навіть майстер-клас живопису.

На першому поверсі   полотна художника з циклів : “Голос моєї душі”, “Пейзаж”,  “Кольорові прелюдії”, “Нові експресії”, “Виходять мрії з берегів”, «Погляд у безмежність». Зручно, що загальна інформація, яка стосується характеристики періодів, міститься у QR-кодах у кожній залі.Тож ті, кому цікаво дізнатися про митця більше, можуть одразу ж відсканувати код і отримати інформацію на свій смартфон.

На другому поверсі – уперше у мистецькому житті України  — масштабна, воістину монументальна діджитальна артінсталяція за мотивами робіт майстра, а їх у нього понад  п’ять тисяч,  яка своїм рухом і барвами занурює у світ живопису і марчуківської неповторності. Серце пришвидшено б’ється, коли під супровід  Гімну Майдану «Пливе кача»   рухаються  графічні картини в оригінальній відеозйомці. Ніби сама скорботна історія пропливає перед очима, її не забути, не завуалювати, не приборкати. Звучить музика  Мирослава Скорика і кожне полотно, що переходить одне в одне, виграє барвами, входить в душу, як звуки скрипки чи віолончелі. Картини  оживають, переплітаючись із мольбертом художника, його очима, мазками, його доброю душею…Птахи, зелені верби і він усміхнений і щасливий зустрічі з тими, хто любить його творчість. Тут же звучить і голос художника. Мені здається, що це уривки наших з ним радіоінтерв’ю про його окремішність, інакшість, пошуки себе і  невичепність таланту.

Поруч ще один масштабний зал графіки, яка довго чекала, щоб захопити зненацька глядача. Геніальність мабуть його і в тому, що він так різнопланово, різновекторно, по-особливому дивиться у безмежність і бачить щось таке, що може передати лише на полотні, розмірковую я, шукаючи  секрети його геніальності. Ніби підслухавши  думки, художник підійшов  і  продовжив ніби і не перервану розмову.

– Напевне, що так,   геніальна людина  щось відчуває, чого не відчувають інші люди. Вона щось знає, що не може пояснити. Як правило, їм  дуже  важко пристосовуватися до звичайного життя. Мене так захопив живопис, що я  став відірваним від нормального життя. Я раб, прикований до галери, ненаситний у творчості, в пошуках. Я хотів бути тільки в одному примірнику. Робити те, що ніхто не робив, і так, як ніхто не робив. По цей день я у цьому котлі варюся, постійно незадоволений у плані роботи на полотні,- каже Іван Степанович.

А я йому нагадую, що  східний філософ Омар Хайям колись казав, що геній — це є нормальна людина, а все інше – просто відхилення від норми. Він недовірливо дивиться на мене і погоджується, що в цьому щось є.

– Ознакою генія, кажуть психологи, є їхня нездатність коритися усталеним нормам. Навіть у школі вони вчаться погано, через те, що навчальні програми, наче Прокрустове ложе, затісні для них, – закидаю питання генієві.

– Я пишаюся іншими речами, бо геніальністю  пишатися не коректно. Але  про успіхи в школі не скажу. А про  покірливість режиму ми вже   з тобою говорили, – каже і відходить знову у вир  відвідувачів виставки.

Щоразу, коли я буваю в Києві, ми з ним бачимося, обговорюємо події на малій батьківщині і всеукраїнські та світові, бо ж він творець світових масштабів. Лише в останні роки він підкорив своїм талантом Тайланд, Туреччину, Німеччину, Данію, Єстонію, Францію… Тепер у його планах Молдова, Румунія.

Я згадую його настрій, коли мова йде про долю України. Він хвилюється, вбачаючи несправедливість, бездіяльність законів, відсутність важелів впливу людей на делегованих  представників до владного олімпу.

Знаю   його нарікання на стан   “невизнаного генія” у себе на батьківщині, про недолюбленість і упереджене ставлення до його творчості, та непошанівок особливо відмовою будувати його музей. Співчуваю і розумію  генія. Хоч хто  зможе і осягне  зрозуміти цю глибу? Прикушую язика. Але осмілюся сказати, що  він один із нас, українців.

Ось він – близький, доступний, простий, усміхнений, щасливий. Але тільки  йому  Бог дав величезний дар – представляти у світі Україну, показувати те, чого ніхто ніколи не прочитає в жодному виданні світу. Переглядаю його пластичні роботи з глини. Зовсім невідома авторська кераміка. Вперше бачу цикл «Ярослав Мудрий».  Заворожують  магнетичні пейзажі, зіткані із найтонших ниточок барв, які звучать нотою обірваної павутинки перед залишеною хатою.  По-своєму, космічною музикою відгукуються  запльонтані – від стилю письма «пльонтонізм» – в химерні образи «Журба», «Безмежність», «Ніч»,»Світанок», «Задума».

Люди пізнають у картинах самого Марчука, прихованого автором   в деталях загального полотна. Він  завжди хвалився, що любить підглядати з полотен на людей, відчувати їх реакцію. А ще він вміє зашифровувати в картинах пророчі послання  миру і щастя. Бо полотна  живописця це –  розповідь про добро і зло, життя і смерть, свідчення любові до вищих ідеалів. Він такий різний, що в письмі можна пізнати і виокремити дванадцять Марчуків. В цьому його геніальність.

Кожний цикл – це завжди новий світ, нова грань митця. Ми його іпостасі відкривали  постійно, подорожуючи в роках від 1965 –го до 2019-го.  Перший Марчук – цикл робіт «Голос моєї душі». Це, власне, те джерело, яке і дало життя  унікальним напрямкам його розвою.  Марчук, один з небагатьох має свою Шевченкіану, свого «Кобзаря», як він каже про ілюстрації до цього видання. Третя іпостась художника асоціюється з пейзажами, харизматичними квітами в українських полях. Потім був «Погляд у безмежність», «Мрії виходять з берегів».

Одна людина  не може  мати таке  різнобарвне і різнонасроєннєве  світовідчуття  і передавати його фрагменти на полотні завжди  по-новому. Він  замість  звичайних малярських мазків наносить кольори дивовижним мереживом. Роботи художника неможливо підробити. Хіба не в цьому геніальність!? Вона ще й у його працездатності, без свят і вихідних.  А як вам розмалювати небо від Києва до Львова і не повторитися?  Хіба хтось крім генія може  про таке мріяти?

– Знайшла всі секрети? – лукаво  перепитує   мій улюблений геній, з яким ми вперше зустрілися у студії обласного радіо за день після  його прильоту з Америки, 18 років тому. – Я не буду нічого пояснювати, картини живуть серед людей, вони хочуть, щоб їх бачили, дивувалися ними, любили їх.  Геніальні люди ті, які займаються своєю справою і роблять це із задоволенням. В цьому і секрет, – каже  митець, і знову  його забирають від мене зацікавлені його роботами відвідувачі виставки.

Триватиме це столичне диво до 16 січня. І важливо, що сам художник  часто особисто присутній у галереї. Де ще поспілкуєтеся з єдиним українцем , визнаним світовим генієм сучасності, єдиним  з українських живописців, прийнятим  до Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва,   втіленням образу України, її духу і волі, поринете у його  неповторність, яка бере початок із невеликого села на Тернопільщині? Героя-художника, картини якого є на кожному континенті, треба знати в обличчя.

Людмила ОCТРОВСЬКА