Такі балачки – розкіш

Є люди побутові. Є люди – подорожні. Є люди – душа.

Спілкування з побутовими людьми дріб’язкове. У них вузьке побутове мислення. Маніакально прискіпливе до всіх і вся. Часом злобне. Часом зверхнє. І ти малієш. Зникає відчуття росту. Втрачаєш крила. Топчешся на місці. Це – дорога в нікуди. Негативні сторони характерів загострюються, коли умовно ділимо територію, чиюсь увагу, самих себе. Засмоктують непорозуміння.

Люди подорожні охоче слухають. Їх уміємо слухати ми. Зустрічаємося з ними десь за кавою, на якомусь тренінгу чи заняттях, у транспорті або в парку на лавочці. Ці люди іноді стають поштовхом, навіть того не усвідомлюючи. Або навпаки – саме ми їх зрушуємо з місця. Якось фразою, життєвим спостереженням, досвідом або взагалі історією життя. Після таких розмов з’являються ідеї.

Людина – душа. Їх не можна узагальнити, бо таких надзвичайно мало. Трапляються раз на кілька років. Коли просто живеш і знаєш, що чиясь душа тебе розуміє. Таким – віриш. Спілкування природне, як дихання. Не затьмарене сумнівами, оцінками, судженнями і ще чимсь. Ніякого тиску, ніякого наступання на горло і жодного натяку на власну перевагу. Не проступає нічия винятковість і правильність своїх переконань та вчинків. Такі балачки – розкіш. Бо розквітаєш душевно. Велике щастя бути такою людиною для когось. І велика відповідальність.

Що не кажіть, а оточення впливає.

Наталя ЛАЗУКА