Тернополянин, який присвятив 42 пісні родині, став рекордсменом

Є люди, з якими легко розмовляти,  переживати важкі хвилини, мобілізовуватися до відповідальної справи,  співати чи слухати вірші. Вони створюють  навколо неповторну атмосферу тепла,  підтримки, відчуття родинності.

Василь Дунець належить до таких людей. А ще він уміє світлими і радісними фарбами своєї творчості   прикрасити   чорні смуги життя, які приходять непрошеним гостем. Митець  переконаний, що навіть у складні часи  нас оточує денне світло, сонце   виграє своїм промінням навіть у мороці буднів, створюючи  безліч відтінків.

Унікальність цього чоловіка навіть не в тому, що він – професійний  український інженер  шляхів сполучення, Почесний дорожник України, ще номінується у трьох іпостасях: поет, композитор, співак.  Неординарність Василя Ярославовича в тому, що за яку справу він не візьметься, виконує її  сумлінно, самовіддано на прославу гідного імені родини та України.  А нагороди  самі  його знаходять, хоч він скромно усміхається і каже, що не для  відзнак працює.

Співак — лауреат міжнародного фестивалю-конкурсу української естрадної пісні «На хвилях Світязя».  Держава його працю пошанувала  орденом «За заслуги» ІІІ ступеня,  активна  громадськість краю визнала  його  переможцем конкурсу «Людина року-2018».  Ще він став рекордсменом «У книзі рекордів України», як автор 42 пісень, присвячених родині: матері, батьку, дружині,  дітям, онукам.  А для родини-України і для світового  українства поет і композитор створив  на свої слова та вірші   класиків української літератури і сучасників-побратимів   понад 300 творів.  Його пісні знані не лише в Україні, а й у США, Канаді, Німеччині, Польщі, Франції, Англії та Австралії. Є там  і виконавці його пісень, великі друзі композитора і поета.

Зрештою, перша його подорож за кордон і дала поштовх до розвитку «індустрії» його таланту. Він з усмішкою розповідає, як поїхав до Канади в кінці  90-х з гуртом «Веселі галичани».  Тоді співав під гітару бардівські патріотичні пісні, написані до мітингів,  дат національних героїв, до референдуму, але у вузькому колі. А в Канаді виступив перед українцями і зрозумів, що люди хочуть його пісень, голосу, думки.

– Відчуття змін, нових політичних віянь, смак  вільної доби, відкриття замовчуваних сторінок історії, власне, громадянська лірика і вивела його на люди зі своїм наболілим.

– Так. Тоді відновився  випуск журналу «Дзвін»,  в якому друкували твори поетів, яких раніше замовчували. Так я познайомився з творчістю – Бориса Мозолевського,  про якого казали,  що його  вірші  пахнуть космічно-степовим вітром, і глибокі, як небо України, Олеся Лупія, лауреата Шевченківської премії, якого називали  душею рідної мови, світлої і незламної дисидентки Надії Кир’ян, репресованої поетеси Марії Потикевич-Заболотної, та інших, колись заборонених поетів. Вірші самі лягали на музику. І коли я співав ці пісні на концертах в Канаді, люди підходили і просили  записи, щоби вдома слухати. А я ж нічого не мав. Тож перші мої касети я записав у Канаді. Мені там купили магнітофон і я  наспівав те, що було в пам’яті. Тоді ж комп’ютерів не було, то від руки писав на етикетках і назви пісень, і авторів.  А повернувшись  додому вирішив, що я мушу записати ці пісні в професійній студії. Це мені відкрилося вже не як хобі, як раніше було, а як місія. І  зі звукорежисером  Олександром Третяком, нині киянином, ми записали перші  бардівські аудіоальбоми “Слухай і думай”, “Молитва до України” і “Гей, всі на Січ”, які я згодом об’єднав в один компакт-диск «Слухай і думай». Тоді, в перші роки незалежної України, я зрозумів, що писати  вірші,  давати їм крила, нести до людей –  справа, без якої вже  не  зможу жити. До референдуму 1991р. пісню «Ніч перед референдумом» написав за одну ніч. Ми тоді з листівками їздили  в Запоріжжя, агітували, що ми потужна  країна і коли станемо незалежними, заживемо краще. І слова самі просилися на музику: «Вставайте-бо, хлопці, Вкраїна не спить, у бій вирішальний іти нам велить. Сьогодні важнішої справи нема, позбудьмося ж, браття, страшного ярма…». Вранці взяв гітару і цією піснею розбудив хлопців…

– Талант вам з братом Богданом подарувала матуся… Я знаю, що ви за це завжди дякували  їй у своїх піснях.

– Вся мамина родина Лужецьких була співуча. В Просвіті, коли ставили вистави, мама співала арії з вистави «Наталка-Полтавка». Я все життя люблю мамині мальви, хату, в якій виріс. Тому і першу поетичну збірку, і перший аудіоальбом з ліричними піснями та професійними аранжуваннями назвав «Мамині мальви». Аранжували ці твори тернопільські композитори Юрій Крохін і Олександр Бурміцький.

Нині Василь Дунець  вже має в  активі одинадцять  магнітоальбомів і компакт-дисків. Передостанні  два — «Посміхайтесь, люди добрі» та «Ми — українці» репрезентував на своєму доброчинному вечорі, а прибуток від концерту передав волонтерам Логістичного центру допомоги бійцям , що обороняють східні рубежі України…

– Серйозна місія  збірників, війна – волонтерство, а тут така назва  із закликом усміхатися…

– Військові стомлюються, напруга неймовірна в умовах цієї гібридної війни і вони просять,  щось обнадійливе, іскрометне. Це ліричний збірник. А от в другому – патріотична тематика. Це вибрані пісні, які присвячені  визначним подіям з життя нашої країни і нас, бо ж ми нероздільні. Дуже болюча тема війни. Он пісня Сергія Свинарчука  з Дніпра,-  «Третій тост», яку я виконую, набрала в інтернеті за кілька місяців більше 600 тисяч переглядів.

Найсвіжіший  диск – «Рушники з України», який  презентував Василь Дунець в минулому році на своєму ювілейному авторському концерті в палаці культури «Березіль», одержав назву від пісні на слова світлої пам’яті поета Сергія Сірого.

– Мене попросили з Канади, щоб я написав пісню до 125-річчя поселення українців  у Канаді. Я подумав про себе, що ніби недавно писав пісню до 100-річчя цієї події, а вже минуло 25 років. Написав слова нової пісні, але вони мені не дуже подобалися. І тоді я зателефонував Сергійкові,  вислав йому свій вірш і розповів про ідею. За кілька днів він написав на цю тему два вірші: «Рушники з України» і «Так, ми – українці», на які я відразу написав музику. Перша пісня і дала назву альбомові. А музику на вірш «Так, ми – українці» я писав з претензією на гімн української діаспори Канади. Цей твір прижився в Канаді і, з ініціативи мого сина Тараса, в Торонто був відзнятий пречудовий  відеокліп на цю пісню, яку в ньому виконують наші земляки-українці: Богдан Дремлюх; Михайло, Валентина і Роман Бутенки; Адріана та Ігор Артем’яки, Володимир Михайличенко і Микола Кліщ. Цей відеокліп, з привітаннями  від друзів з Канади, став для мене сюрпризом на моєму ювілейному концерті. І я безмежно вдячний синові і друзям за вітання і чудове виконання цієї пісні.

– Кажуть, коли людина чогось дуже хоче, то їй допомагає Всесвіт. Ви відчули цю допомогу?

– Однозначно, Бог допомагає мені завжди і у всьому. Коли мене запитують, як я пишу музику, то відповідаю, що я лиш записую те, що мені посилає Бог. А інколи буває, що пісня готова, а коштів зробити аранжування, запис нема. Але я починаю це робити і якось кошти знаходяться, і задуми здійснюються. Всевишній чує наші прагнення, а особливо, коли вони благородні. Може я колись і не відважився б вийти на сцену. Голос у мене не має широкого діапазону, композиторський відділ консерваторії не закінчував, та й професію вибрав  технічну і віддав їй 50 років життя. Про ті  свої вагання  розповів моєму щирому другові, композитору і аранжувальнику – Юрію Крохіну. А він мені відповів, що Бог дав тобі цей талант і ти мусиш його розвивати, бо колись він запитає, чому ти не виконав ту місію, яку він поклав на тебе, а закопав талант. Аргументом  також стало те, що Марк Бернес, Леонід Утьосов теж не мали потужних голосів, але люди їх дуже любили, бо вони співали серцем, душею. І мене окрилює ця любов.

А ще дотримуюся думки, що наперед планами не варто ділитися. Зробив – кажи.

Цей безмежно талановитий,  глибкодуховний чоловік вміє  просто, задушевно, безпретензійно   зачепити і віршами, і піснями   найтоншу струну серця. Його пісні  охоче  беруть  у свій репертуар  професійні відомі співаки, народні і заслужені, зокрема, Іван Попович, Павло Зібров, Степан Галябарда, Петро Чорний, Ірина Стиць, Наталя Бурмас-Крохіна, Роман Рудий,  Григорій Драпак, Алла Опейда і В’ячеслав Судима, Світлана Бояркевич (Іспанія), Ігор Сипень (США),  Леонід Корженевський, Світлана Бабчук, Ірина Гречко, Світлана Сорочинська, Іван Ракочий та Олександр Баранівський. Співаки з Канади: Богдан Дремлюх, Михайло, Валентина і Роман Бутенки, Адріана та Ігор Артем’яки, Володимир Михайличенко і Микола Кліщ та інші. А також  гурти: “Козацькі забави”, “Веселі галичани”, «Криниченька», “Отава”, дует «Два крила»,  учасники театру пісні “МІКСТ” та інші виконавці.

– Пане Василю, а ви добре знаєте, хто ваш слухач у широкому розумінні слова, бо ваші пісні звучать на українських та світових  радіохвилях,  на телеканалах? Ви збираєте на свої концерти переповнені зали…

– У моєму репертуарі є пісні  для всіх категорій, а не окремої групи людей… Батьки часто приходять з дітьми,  та й діти виконують мої пісні.  Але я точно знаю, що мої слухачі це шанувальники  української мови, пісні, національного духу, патріоти,  які  втілюють своїм життям заклик «Україна понад усе».

Я належу до прихильників його таланту. Дописую матеріал і вже все буденне, що муляло скраю серця, відлягло, проясніло. Згадала його сонячну усмішку, рядки поезії, які він читав… Вміє таки  запустити сонячні зайчики  і  прописати  золотими барвами дощові хмари… Дякую, Маестро, за цей щедрий і безцінний  дар!

Людмила ОСТРОВСЬКА