Журналістка з Тернопільщини переконалася, що бути вихователем у садочку це дуже важка праця

П’ять років назад я вперше відвела свою дитину у садочок. Зараз старший син Павлик – учень першого класу, а молодший, Дмитрик, відвідує садочок вже майже три роки. Скоро за дверима ясельної групи я залишатиму і свою донечку Настю.

А як воно – бути за лаштунками дошкільного закладу? – пише ЧортківCity

У садочку, а точніше – у дошкільному навчальному закладі, роль батьків виконує ціла команда людей. Мої домашні обов’язки тут розділені: їсти готує повар на кухні, прибирає – помічник вихователя, а вчать, заспокоюють, мотивують, підтримують у всьому наших дітей – вихователі. Допомагають їм музичні керівники, інстуктор з фізичного розвитку, вчитель англійської мови та психолог.

У кожному дошкільному закладі на групі працюють двоє вихователів у дві зміни: у першу і другу половину дня, та один помічник. Щоб якнайдетальніше описати цю професію, мені треба було прийти спочатку на другу зміну, а наступного дня – у першу. Оскільки поки діти сплять, вихователь планує свою роботу на першу зміну наступного дня.

День перший

Щоб потрапити до середньої «Б» групи садочку №3 «Веселка» у Чорткові, треба піднятися сходами на другий поверх. Там мене зустріла вихователь-методист Любов Ярославівна Велика. Діти вже спали, а вона якраз писала план роботи.

Вихователька детально розповіла мені, що і в який час діти повинні робити у садочку. Наприклад, щодня після сну у дошкільнят — гімнастика пробудження. Дітки, лежачи або сидячи на ліжку, виконують гімнастичні вправи відповідно до заданої теми, а для запобігання плоскостопості ходять босоніж по плоских камінчиках, квасольці та каштанах і по гімнастичній «доріжці здоров’я».

Вихователь розповіла, що зараз спить 11 дітей. А було у цей день 13, двох уже забрали. Одну дитину – через сімейні обставини, а іншу тому, що вона проходить адаптацією до садочка. Дитина, яка довгий час не відвідувала або є «новенькою» у групі, для запобігання стресу приходить спочатку на кілька годин, а потім батьки залишають її на весь день, як і всіх інших.

Багато часу зайняла підготовка до заняття, оскільки треба все детально продумати. За планом їх завтра два: інтерговане заняття з логіко-математичного розвитку в поєднанні з конструюванням і музика. Важлива індивідуальна робота кожного дошкільника. Добре, що у вихователів групи є багато роздаткового матеріалу, цифри для кожної дитини упаковані в окремий конвертик, щоб було зручно виймати і класти їх назад.

Після сну і полудня Любов Ярославівна покликала Андрійка повторити прислів’я про мову, бо він його не запам’ятав.Через три дні, 21 лютого, буде День писемності та української мови, і у всіх групах садочка проведуть відкриті заняття.

 День другий

Наступного ранку ми разом із вихователькою зустрічали дітей. Вона більше уваги приділяла Оксанці, яка поки що приходить на кілька годин. Взяла її до себе, показувала картинки про пори року. Поки дітей було небагато, вони разом із Любов’ю Ярославівною гралися у дидактичні ігри за дитячим столиком. В той час помічник вихователя Оксана Ярославівна проводила вологе прибирання в ігровому куточку.

Потім діти разом з вихователем підлили цибульку та пророслі паростки пшениці, споглядали за вербовою гілочкою на підвіконні, яка встигла розпуститися у теплому приміщенні групи.

Обов’язковий режимний момент – ранкова гімнастика. Її проводить інстуктор з фізичного виховання у залі для кожної з вікових груп до сніданку.

Перед сніданком ми всі разом сіли на килимок, щоб пригадати із дітьми, як потрібно вітатися. Пограли гру «Доброго ранку!», де дітки розповідали, що на знак вітання можна потиснути руку, стукнутись ліктем або кулачками, «тільки не сильно, щоб когось не образити», а ще дати «п’ять!». А також грали малорухливу гру «У лісочку на горбочку».

Діти сприймали мене, як «свою», охоче зі мною гралися, поки за дверима не зчинився шум. Як виявилося, до дітей прийшли звірятка – білочка і зайчик. Це був так званий ігровий момент, з якого у дітей дошкільного віку починається заняття. Звірята між собою посварилися. Дітки допомогли їм помиритися віршованою мирилкою і запросили до себе на заняття. Дошкільнята продемонстрували звірятам, як вміють рахувати в межах п’яти, викладати фігури потрібної геометричної форми та кольору. Діти працювали спочатку за столами, потім на коврику: поділившись на команди дівчат і хлопців, викладали із кубиків будинки. Наприкінці заняття Любов Ярославівна запропонувала вихованцям завітати до магазину продуктів і купити на прощання білочці горішки, а зайчику – морквинку. Вихователь підвела підсумок, що завдяки старанням усіх дітей у групі звірятка тепер знатимуть багато цікавого.

Під час заняття використовували блоки Дьєнеша, виготовлені власноруч вихователем. Любов Ярославівна пояснила, що це один із видів діяльності інноваційного підходу до викладу навчального матеріалу.

Далі у дошкільнят був короткий відпочинок, після якого ми всі пішли на музику в музичний зал. Найцікавішим моментом заняття було озвучування сумної і веселої музики. Музкерівник Тетяна Миколаївна Гарбуз роздала дітям смайлики з відповідною емоцією, які вони мали піднімати під час звучання нот.

Вона запитала:

— Якщо зайчик захворів, то він буде сумний чи веселий?

На що діти відповідали: сумний.

— Отже, звучатиме музика сумна чи весела?

— Сумна.

— А якщо зайчик здоровий, стрибає, який він? Сумний чи веселий?

— Веселий — відповідали діти.

На закріплення матеріалу грала відповідна музика, але без коментарів музкерівника. А діти мали піднімати сумного або веселого смайлика.

Повернувшись до групи, вихованці поспішали збиратися на прогулянку. Одягаються дітки цього віку самі, вихователі тільки допомагають, якщо малюк попросить. Любов Ярославівна, поправляючи шапочки вихованцям, каже, що у роботі вихователя найважливіше – це збереження і підтримка здоров’я дітей, їх безпека.

Аж на вулиці дітки почали більше про себе розповідати. Починали із того, скільки кому років: «ще чотири, а скоро буде п’ять». Виглядали птахів, бо принесли їм свіжого корму. Ще грали гру «Горобчики і кіт». Відпочивали, граючись самостійно.

Даринка під час рухливої гри зіштовхнулася з іншою дитинкою, заплакала. Любов Ярославівна заспокоїла дівчинку, була поруч, поки дитина не захотіла йти гратися далі.

Після прогулянки дошкільнята миють ручки, сідають обідати. В цей час приходить інший вихователь, Наталя Іванівна Подолянська, на другу зміну, щоб приготувати дітям «на завтра» знову щось нове і цікаве.

І ось тут, як стверджують самі вихователі, можна з полегшенням видихнути. Спокійно передати зміну словами «всі живі, здорові, ніхто не впав, не побився, з конфліктами впоралися самі».

Леся Пиняк

Фото автора