Психотерапевт з Тернополя розповіла, чому ми ображаємося на інших людей

Сьогодні спробуємо розібратись, що таке образа і чи можна перестати ображатись, не наступаючи собі на горло і не травмуючи навколишніх?

Саме в тему натрапила на вислів:

– Учителю, як мені навчитися прощати?
– Який сенс в лікуванні симптомів?

Вчися не ображатися…

А й дійсно, що таке ображатися? Якщо подивитися на це слово з граматичного боку, то це дієслово (дія). Частка – ся повертає значення слова на дію щодо себе, наприклад, вмиватися – вмивати себе, одягатися – одягати себе. Цікаво, що до цього списку ми додаємо і слово ображатися… Тобто, ображатися – це ображати себе. Отже, ми самі вибираємо і вирішуємо це робити?..

Що таке ображатися? Як на мене, це намагання покарати людину, що поруч, за те, що вона не реалізувала наших очікувань, в жодному випадку не говорячи їй прямо, що з нами відбувається. Така собі “заморожена” агресія…

Але ж ці очікування тільки наші, персональні… Чому хтось повинен їх для нас виконувати?

Дуже часто ми вимальовуємо в своїх думках та фантазіях бажаний сценарій. Кожну деталь, кожне слово прописуємо в голові, але часто, або забуваємо це донести до тих, хто в цьому “сценарії” “грає” провідні ролі, або не пересвідчуємось, чи нас правильно зрозуміли, або чи взагалі почули. А тоді починається саме найцікавіше: ” Він чи вона не виправдала моїх сподівань”,” він/ вона не сказала очікуваних слів!”, ” він/ вона не подарувала очікуваний подарунок”, “я чекала, що ти завжди будеш поруч!”, “ти повинен був підтримувати мене!” і ще купа інших претензій.

Складно позбутись від очікувань – таких логічних, правильних, зрозумілих. З однією маленькою поправкою – логічних, правильних, зрозумілих, але для кого? В першу чергу, і це завжди необхідно брати до уваги, для нас самих, не факт, що для іншої людини вони мають таке ж значення як і для нас.

“І не підходь до мене, бо я ображаюся.” – як результат всього вище описаного. А далі – охолодження стосунків, або навпаки запеклі “бої”, щоб довести власну правоту, нерідко за будь-яку ціну.

Стоп!
Вдихніть і видихніть, і так кілька раз, поки не заспокойтесь.
Заспокоїлись?
А тепер поставте собі кілька запитань, відверті відповіді на які багато що поставлять на свої місця.

1. Що я відчуваю? Як проявляється моє відчуття? Щоб мені хотілось відчувати натомість?
2. Які в мене були очікування стосовно особи, на яку я ображаюся? Якою б мала бути її поведінка, щоб я не почала ображатися на неї?
3. Наскільки РЕАЛІСТИЧНИМИ є мої очікування? Що лежить в їх основі? Які мої потреби це мало б задовольнити?
4. Чи ЗНАЄ ця особа про мої очікування? Якщо знає, то як реагує на них?
5. Чи може ця людина взагалі ВІДПОВІДАТИ моїм очікуванням? Чи може вона змінити свою поведінку “тут і зараз”?
6. Чим керується ця людина? Чи є в неї власні наміри та очікування, відмінні від моїх? Як я ставлюся до цього? Які відчуття це в мене викликає?
7. Чи можу я ЗМІНИТИ свої очікування? Якщо ні, то що мені тоді ЗАВАЖАЄ? Чому для мене це так принципово важливо?

Для кращого результату відповіді запишіть, так ви матимете повну картину своєї “образи”, а точніше того, що за нею стоїть. Що робити з тим всім, вирішувати вам.

Повністю позбутись своїх очікувань по відношенню до інших людей неможливо, своїми очікуваннями ми намагаємось зробити цей світ більш передбачуваним та зрозумілим для нас, щоб менше відчувати тривогу від невідомості. Якщо є стосунки, завжди є, були і будуть очікування. Але якщо спробувати поставитись з прийняттям і “open mind” до поведінки інших, то це багато що міняє. На місце образам, як правило, приходить більш зріле усвідомлення того, що відбувається в стосунках: “я не ображаюсь, я роблю висновки”…

Успіху вам!

Наталія ГАЄВСЬКА, психотерапевт