Тернопільський письменник розповів, як крав у дитинстві

Колись ми були дітьми і крали з полів. Наче й не бідували, що нема чого їсти. А все ж, сідали на підліткові роверки чи «Україною» попід раму і їхали по молодий горох, кукурудзу, ще там щось, типу гички для худоби. Тоді було якось драйвово, ховалися від «бобіків», ми з того потім сповідалися, але жалю за ті гріхи не було. Бо то колгоспне, нічийне, не шкода. Так казали нам старші.

Трохи пізніше, коли я їздив з якимось малим по горох, я настільки шифрувався, що довго не міг знайти свій ровер і вже того гороху геть не хотілося.

І огірки. Я ніколи особливо не любив огірків, а помідорів тут не дуже садили, а їх любив. Взяв якусь торбу і йду. Дивлюсь, якась жінка зриває, думаю, підійду до неї, разом вже трохи безпечніше. Така собі співучасть і можна почергово пильнувати за «бобіками». А вона до мене: «Ти чий такий?». І я втік. Наступного дня виявилось, що то була агрономиха. Після того я ставлюсь до огірків обережніше. Та й вже більше насіють того ріпаку, а що з ним робити?

Неподалік, кілометрів за два, був великий став. Один був взяв в оренду, далі спустив, води не набралося, джерела забилися. Тепер на тому місці вже росте люцерна.

Микола ШПАКОВСЬКИЙ