Тернополянин оригінально розповів про залежність від грального бізнесу

У житті й так багацько залежностей, постатей, протилежностей від доброго, отого основного з малих літ виховного. Якщо внести зрозумілість у мою письмову смілість, то я про геймерські салони, погоні та збіговиська ідіотів, що жадають джек-потів.

Мій перший досвід із ігровим бізнесом у школярські роки, за часів автоматів по 50 копійок. До речі, проїзд у маршрутному таксі за тією ж ціною. Награвшись біля кранівника, котрий полює за іграшками, якось спробував зіграти на гроші. І Коштозбобувний станок, обчистив мене на сім гривень, котрі заробив хандльовським способом. Я червоний і виснажений зарікся більше ніколи не грати у автомати.

А от нещодавно, з товаришем Дрімоті, що спатиме при любому кліматі, котрий теж ходив по грані ігроманії, просажував колосальні суми, навіть у відчайдушності пішов на злочин.  Ми святкували тріумф у фут зальній лізі, продовжили її клаблайфом, натанцювавшись, наситившись кальяном. Вже пора під закриття закладу, ми вирушили продовжити у ігровому салоні, котрий радо був відчиненим, де герой підпрацьовував охоронним наглядачем, що  розносить каву заціпленим у монітор клієнтам. Дивом вмовив мене зіграти, навіть оплатив за мене цей геймплей. Нерзрозумілість грального процесу, привела у отетеріння.

Згодом вціпившись у мишку та екран, де красувалася хентайноподібна дама та барабан із лініями, інформативний циферблат напханий показниками, сумами. Отож завдяки клацанням на мишу, мені дивним фартовим способом вдалось виграти 300 гривень. Заманливо, але страшно, аби не потрапити на гачок до однорукого бандита.

Якось перед очима згадується Ляшко, котрий показово нищить кувалдою апарати, таким чином борючись із нахабним гральним бізнесом та ігроманією. Але інтернет усьому пріоритет, тому часи змінились, а ситуація із цими засідавками гральними лиш розвивається.

Ще є в моєму пересіченні старичок-пенсачок, котрий теж полюбляє ці заклади. Навіть оголосив четвер святим днем, бо там діяла акція, халатний коньяк із наїдками. Одного разу приніс здобич у розмірі 15 тисяч гривень, гонорово кинувши її на стіл – результат своїх фартоносних діл. Але зазвичай у нього позички, червоні невиспані очі. Ходила чутка, що старичок – бард, дійшов до домашнього виносу та здавання речей у ломбард.

Ще якось мене здивувала, де моя тілесність побувала, місцина, де ставки приймають прилавки із баром для зручності. Пріоритет, що є туалет. Точка, де усі курять і їх наче не дурять. Із екземпляром добрягою Мацько (в честь японського творця хоку). Він підкріплений алкоголем та зарплатним пресом, заманив мене споглядати за його тріумфальним виграшем. Зарядив карточку й до гри. Серед відвідувачів, серед яких зазвичай чолов’яги, мене вразила залипла у екран дівчина. Мацьоо лиш все просажував та палив. Мені стало нудно, і я його полишив.

А ось буквально вчора повернувся із столичних заробітків. Покликом про поміч він виманив мене із дому. А виявляється ота босота, заґелений та в пошуку кошторису на гру. Одразу пропонує свій ноут 15-го року, за дві штуки. «Але вдома мама – не винесу», – мовить. Тут зробив із нас дрімтім, що зірве куш, починає намовини, аби я здав свій комп, золотко. Й відомість про цілодобову працю ломбардів мене ошелешила, от тобі поживна порука із фатального бізнесу грального. Не повівшись на захмарність майбутнього кушу, вирушив додому.

Отож, людиська, не починайте грати, бо буде, як з курінням, печально й затяжно. Словом, наслідково. Заробляти на азартному куражі неможливо. Тут зірвав, а систематично хаотично програвав. В результаті завжди мінус та хвороблива залежність, що бентежить нашу тутешність.

Desperado Fenix