ЇЇ чоловік – Петро Орестович – завжди був поважним і трохи зверхнім з іншими, бо посада зобов’язувала. Хоч кар’єрними щаблями він піднявся не так і високо, до завідувача кафедрою місцевого вузу, куди його прилаштувала спритна дружина. Але там за кілька років він зрісся з тою роботою, як камінь з мохом. А на закиди колег про керівну і спрямовуючу роль Зінаїди, Петро Орестович віджартовувався:
-Погодьтеся, під каблуком таки краще, як під валянком. Моя Зінаїда Романівна – жінка видна, освічена, не заздріть, друзяки….
Зінаїда завжди знала, що її благовірний – як те похиле дерево, на яке і кози скачуть. Тому в їх стосунках була локомотивом, до якого прилаштовувались вагончики чоловіка, дітей та родичів. І якби не її енергія, стояв би той поїзд в підніжжі першого-ліпшого схилу роками, чекаючи кращих часів.
Від початку їх сімейного життя Зінаїда дозволяла собі невеличкі інтрижки, щоб вогник в очах не згасав, щоб почуватися бажаною жінкою. Останнім «надбанням» її спраглої за пригодами душі був молодший на п’ять років , міцний та вправний Петро, Петрусик, як вона його ніжно називала.
– Не помилюся, – сміючись ділилася з подругою Олею, – чоловік і коханець на одне ім’я…
А до свого Петрусика жартувала:
– Ти або заходь в моє життя, аби йди куди подалі. Стоїш на порозі стільки часу, а двері відчинені навстіж. Моє серце – на протязі…
Тут багата уява перевершувала навіть її бажання. Бо зв’язувати своє життя з Петрусиком, який працював звичайним таксистом, Зінаїда не збиралася.
Але того дня бігла до нього з трепетом в грудях, бо хотілося їй ласки, про яку Петро Орестович вже й не пам’ятав. На пішоходному переході зупинилася автівка, пропускаючи її. Зінаїда ступила крок і …
Прийшла до свідомості аж за два тижні після реанімації. Вся зшита, складена, практично, по новому. Біля неї, зблідлий від безсоння і пережиття, сидів Петро Орестович, який не відходив від дружини й на годину.
Як потім Зінаїді розповіли медсестри, побачивши після аварії останні конвульсії вмираючої жінки, вже не збиралися її реанімувати. І якби не її Петро Орестович, який із палаючими очима кричав, хапаючи міцними руками за коміри білих халатів, що не просто всіх посадить, якщо його жінка помре, а покладе життя, щоб відімстити за свою втрату, її вже б давно відспівали…
Зінаїда спочатку важко пригадувала події свого життя, помаленьку відкриваючи для себе, крок за кроком усе і усіх.
– Доля подарувала мені час…– за кілька днів, сповнених роздумів, підсумувала Зінаїда. – Доля подарувала нам час, правда, Петрусику, – з любов’ю в очах звернулася до чоловіка.
Зоряна ЗАМКОВА
Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…
За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…
Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…
Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…
Прокурори Бучацької окружної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт стосовно жителя Тернопільського району, обвинуваченого у…
З 8 по 14 червня у Тернопільському обласному центрі служби крові триватиме Тиждень донорства, присвячений…
