На цій вулиці, що на околиці Тернополя, можна потрапити в потойбіччя

Сімнадцята година вечора. Вечори напередодні Миколая.

Я повертаюся із «Нової пошти» в Березовиці, де отримала посилку, переходжу дорогу і… потрапляю в «Тартари».

Інакшої думки, як про те, що я справді в підземному царстві і бути не може – коли ти рухаєшся в чорноті ночі  і розумієш, що будь-якої миті можна і ногу підвернути, і навіть отримати переляк від несподіваного перехожого, що вирине тобі назустріч, наче той привид. Десь попереду мене тротуаром прямує енна кількість людей – вздовж шосе. З розмов розумію, що це молоді мами і навіть бабуся йдуть гуртом, ведуть малюків з дитсадочка і бідкаються, що ніхто не прихопив ліхтарик.

Мені стає цікаво, адже в чому справа? Я давно не бувала в цьому районі такої пізньої пори і подумала, що світло не ввімкнули через несправність ліхтарів. А таки ні! Виявляється, що вже від початку грудня жителі Великої Березовиці змушені рухатися до магазинів, і що найгірше – із маленькими дітьми із дитсадка в суцільній темряві, сподіваючись лише, що буде трохи світліше від яскравого світла вантажівок. Відрізок дороги чималий – дві повних зупинки. Це – дорога від дитячого садочка. А взагалі – ліхтарі вимкнені вздовж дороги до межі із Тернополем. Люди повідомляють, що причиною є скарги жителів, чиї будинки поруч із зоною шосе – начебто їм заважає спати світло.

Стоп. О 18-й годині хтось хіба лягає спати?!

Такі речі не те що дратують, а лякають. Де ми живемо? В Європі? Чи?…

Отож, хто відповідає за те, що в жителів Великої Березовиці не освітлюється дорога? І це при тому, що улітку й восени ліхтарі вмикалися наче за порухом чарівної палички – ще засвітла. Питань більше, ніж відповідей. Проте це треба вирішувати.

Валерія ДУМАНСЬКА