День ангела хлопчика, який за життя усім дарував позитив, батьки відзначили на цвинтарі

Під час перерви у коридорах Тернопільської спеціалізованої школи I-III ступенів № 29 з поглибленим вивченням іноземних мов, як і у будь-якій іншій школі, гамірно. Весело бігають туди-сюди учні молодших класів, неквапливо прогулюються старшокласники. А ось Роман Кулак, ще донедавна учень цієї ж школи, уже ніколи не пробіжиться коридором як заклопотаний справами підліток і не пройде розважливим кроком як випускник, який готується до дорослого життя. 27 червня 2017 року Ромчика не стало…

Про це сайт Про Те писав у публікації «Тернополянин, який втратив сина, закликає більше уваги приділяти дітям». 1 грудня, коли церква вшановує пам’ять святого Романа, другий урок в учнів 8В класу почався з невеличким запізненням. Саме цього дня до них прийшли батько Романа, Володимир, мама Наталія і молодша сестричка Юлія, учениця цієї ж школи.

Згадували Ромчика. Було багато теплих спогадів. Говорили і згадували про доброго учня школи Романа Кулака, завуч школи та одночасно вчитель математики Ромчикового класу, Калугіна Ольга Романівна, перша вчителька Стасюк Марія Лук’янівна, класна керівничка Бондаренко Олександра Богданівна. Приємні, теплі спогади. Хтось написав: “Ромчик – міцний дубочок, зламаний байдужими руками”. Відвертий, чесний, активний, миротворець – намагався вирішувати конфлікти між однокласниками. Завжди захищав дівчаток. Був справжнім джентельменом. Цілеспрямований, справедливий, відповідальний, веселий в компанії, мав дуже рясний сміх. Веселив усіх, коли було сумно, вмів підтримати, сказати добре слово, ніколи не залишався на стороні, не був байдужим, справжній живчик, мав активну позицію щодо української мови та Україна. Був патріотом, був розумним, відстоював свою думку, не розчаровувася під час поразок, сміливо йшов до мети. Ромчик був дитиною, яка всім дарувала позитив.

Роман займався греко-римською боротьбою, футболом, плаванням. Брав участь у всіх конкурсах та заходах в класі та школі. Дуже цікавився інформатикою. Готувався до олімпіади з англійської мови, яку він надзвичайно любив. Вчителі згадували. Плакала мама. Плакали однокласниці. Не приховували сліз і однокласники. Вони уже знають, що чоловіки не плачуть, але зараз у них не було потреби стримувати почуття. Все, що думають, яким пам’ятають Ромчика, яким він був і залишиться у їхній пам’яті, однокласники занотували у блокнот, а одна з однокласниць написала аж два великих листи… Занотували на папері спогади, враження, і той смуток, який їх все ще не покидає. Блокнотик діти віддали батькам для пам’яті про свого друга, а їхнього сина. Потім батько Романа Кулака, з дозволу дирекції школи, на стіні, на якій висять грамоти і подяки за активну участь школи у волонтерському русі і допомозі армії, повішав портрет свого сина з короткою біографією і твором, який Роман написав у травні 2014 року, коли на схід України прийшла війна та принесла горе в наші родини.

Сьогодні у багатьох тернопільських школах вішають портрети випускників, які загинули у зоні АТО. Ті смерті можна ще хоч якось пояснити – в нашій державі війна, ось і гинуть молоді хлопці. А як пояснити смерть здорової дитини на лікарняному ліжку? Найгірше ж те, як каже батько хлопчика, що і пояснювати її ніхто не поспішає… Напевно тому, на його думку, що чуже людське життя у наш час не має великої цінності?

Однокласники Романа Кулака пішли на урок. А батьки поїхали на цвинтар, щоб відзначати день Ангела свого сина. Сина, до якого вони не зможуть прийти на випускний… Потанцювати на його весіллі, побачити його дітей, а своїх онуків… Там, на цвинтарі вони прочитали йому слова з отого блокнотика. І може хлопцеві десь там, у засвітах стало тепліше від того, що тут є люди, які його пам’ятають…