Тернопільська журналістка бере силу із мішків під очима

Тернополянка Зоряна Биндас – рідкісна жінка. Щоб бути у гармонії з іншими людьми, каже те, що думає. Щоб бути гарною, не доглядає за собою, не надягає на себе маску гламурності, не намагається більше спати тощо. Вона просто багато працює і залишається собою у всіх проявах життя. Зоряна – керівниця інтернет-газети «Доба», журналістка, акторка, вегетаріанка, обожнювачка тварин та любителька високих гір. Сайту Про Те розповіла про щастя, гроші і мішки під очима.

Я щаслива людина. Труднощі, звісно, бувають, але не дуже серйозно їх сприймаю.

Кілька років тому пробували з товаришем одну штуку, це була торгівля. Абсолютно нова сфера для мене. Бізнес не пішов, ми прогоріли. Я залишилась тоді біля розбитого корита з купою боргів, але думала: «Ну, нічогенька пригода». Подруга тоді сказала: «Коли ти на дні, то легше відштовхуватись». Десь так воно і є.

З дитинства доводилося чути, що гроші — це зло. Чула сварки через гроші. Так дивно бачити, як люди готові на жахливі речі, щоб заробити, але кажуть, що ці папірці — зло.

Гроші — це добро насправді, бо це ресурс для реалізації задумів. Я дуже вдячна долі, що можу не ходити на компроміси із совістю, щоб заробити. Легко відмовляюсь від великих сум, якщо вважаю, що чогось робити не повинна. Але й ціную власний час, тому ніколи не буду працювати за безцінь, за винятком соціальних проектів та суспільно важливих справ.

Колись погоджувалася на різні копійчані підробітки, зараз не роблю таких помилок. Якось, як в нас з чоловіком була повна дупа з грошима, він сказав: «А давай, як в нас все налагодиться, то будемо допомагати іншим». Але я вже на той час відділяла якісь копійки і жертвувала на добрі справи. Зараз і він так робить. Частину своїх заробітків передаю на допомогу людям і тваринам, бо для чого тоді гроші, якщо не для цього?

У нас з чоловіком, до речі, роздільні бюджети. Кожен сам вирішує, як йому розпоряджатись власними ресурсами. Ми робимо один одному подарунки, не вираховуємо до копійок, хто на що та скільки потратив, але великі витрати ділимо навпіл. Для кожної сім’ї є своя ідеальна схема – в когось дружина заробляє на всіх, в когось чоловік, у когось навпіл. Головне, щоби було всім зручно.

Коли мені буває сумно, завалюю себе роботою і справами. Тоді часу на сумні думки не залишається.

Ніяк не доглядаю за собою. Косметикою користуюсь, можливо, разів 5 на рік — чим старша стаю, тим більше лінь. Можу нігті нафарбувати — не більше. Колись було: чобітки на шпильках, довжелезні нігті, щодня макіяж… А зараз одягнула те, що чисте, взула черевики, рюкзак на плечі — от і все. Дівчата, які щодня наводять марафет — героїні якісь, це ж купа часу. А ці всі ін’єкції, ботокс, пілінги, люди все це роблять, а а я й тями не маю, що воно таке, аж смішно з себе. Словом, не думаю я про те, щоб бути гарною. Зовнішність — другорядне.

Інколи люди думають, щоб мати нормальну фігуру, я дуже працюю над собою. Так, я тренуюсь, але не заради фігури, а заради того, щоб не ґиґнути, як виходитиму на якийсь п’яти чи шеститисячник. Моя вага незмінно 48 кілограмів, незалежно від того, скільки я їм.

Щодо стилю життя, то це як в анекдоті:
— Звідки ви берете силу?
— З мішків витягую.
— З яких мішків?
— Тих, що під очима.
Отак і в мене. Сплю не більше 5-ти годин. 6-7 — то вже свято. Нема часу спати більше.

Наталя ЛАЗУКА