Тернопільське подружжя перетворює дерево на слонову кістку

Їх роботами цікавляться переважно сімейні люди. Чоловіки і жінки – однаково. Чоловіки обирають великі роботи, вони – дорожчі. Жінки – стараються зекономити. Подружжя Михайло і Олена Драбик переносять зображення ікон, весільних фото, сімейних портретів на дерево. Працюють з липою, тополею, дубом, сосною, ясеном. Їх роботи вже є за межами області, по різних містах України, а також за кордоном. Цією незвичною технікою творчості займаються приблизно 5 років. На рахунку – тисячі робіт.

– Міша, коли пропонував одружитися, подарував шкатулку з дерева, яку зробив сам. – розповідає Олена Драбик. – Усередині була каблучка, а на скриньці – перенесене наше спільне фото. Це була його перша творча робота в цьому напрямку. Запозичив основи із техніки декупажу, згодом дещо переробив на свій лад, дещо додав і вийшла така техніка, що ми навіть не можемо сказати, що це і як називається. Але в загальному – це декупаж.

Над шедеврами працює Михайло. Деколи питає думку дружини щодо форми заготовки і самого зображення, якщо потрібно вибирати з кількох варіантів. Олена найбільше допомагає влітку, бо саме тоді багато робіт представляють на фестивалях і ярмарках. Самому не встигнути. Вона вже завершує виріб – знімає папір, зачищає, лакує.

– Це гра часу. – продовжує Олена Драбик. – Дивовижно те, що на дереві ікона набирає цінності і величі, в ній – відлуння сторіч. Ніби з козацьких часів, є українських дух і навіть не здається, що виготовлена кілька днів тому. Міша працює над тим, щоб ікона чи образ мали старовинний вигляд, а не сучасний.

Подружжя поки не організувало офіційної виставки чи презентації. Працюють переважно на фестивалях і ярмарках. Їздять по всій Західній Україні.

– Люди кажуть, що такого ще не бачили. – говорить Олена. – Деякі роботи ретельно оглядають і говорять, що це слонова кістка. Ми пояснюємо, що це порода дерева така світла – тополя.

– Перенос зображення практично однаковий завжди. – пояснює Михайло Драбик. – А от робота із заготовками може бути різної складності. Найважче працювати з об’ємними іконами, наприклад Тайна вечеря. Зазвичай, вони досить великого розміру. З маленькими працювати легше.

Михайло Драбик раніше займався бізнесом з обслуговування автомобілів. Згодом зрозумів, що має поклик до дерева і вже не міг це тримати в собі. Покинув усе і взявся творити.

– Сильним поштовхом для нього була життєва історія. – розповідає дружина. – Міша зробив кілька ікон і ми разом поїхали до знайомого священика о. Володимира Бичака, щоб той дав благословення на таку роботу та взяв кілька робіт у свою церкву. Він глянув на ікони і сильно здивувався. Отець сказав: «Я вже бачив ці ікони, уві сні. Їздив на гору Афон і там мені приснився сон, що якийсь чоловік, обличчя якого я не бачив, приніс мені ці ікони, щоб я взяв їх до себе в церкву». Ми були вражені! Це був віщий сон. Отець поблагословив нас.

Олена Драбик раніше працювала на телебаченні. Нині сімейну творчість поєднує з вихованням маленького синочка.

– Одне залишаємо поза увагою. – сміється вона. – Візитні карточки і упаковку. Ми просто не встигаємо приділити цьому увагу.

– Іноді близькі кажуть: ой, не подобається така форма, хто таке купить? – продовжує Михайло Драбик. – Перероби, тут зріж… Ой, зображення якесь, та ікона така темна, ой вона мало відома… Висновок – не слухати таких порад! Якщо майстру лягло на душу, отже і якісь людині впаде до ока. Як показує досвід, саме такі «дивакуваті» роботи найбільше подобаються людям. Тому що багато людей хочуть нестандартного підходу, чогось оригінального і незвичного, чогось неповторного, і такого, щоб ще ніхто такого не бачив. Над цим і працюємо.