Жителька Тернопільщини співає понад 100 лемківських пісень

Леся Мацьків з Бучацького району під творчим псевдонімом Леся Горлицька виступає на сцені уже понад 10 років. Вона – вчитель музичного мистецтва та керівник вокальних гуртків у Бучацькій ЗОШ I-III ст. №2 та Бучацькому ліцеї, керівник вокального ансамблю «Співаночка» районного центру дитячої та юнацької творчості «Сузір’я». У Бучацькому Прокадедральному соборі Благовіщення Пресвятої   Богородиці  пані Леся разом з отцем Володимиром Гнилицею створила церковний хор. За це вона торік отримала грамоту-благословення від Папи Римського Франциска.  Минулого року стала лауреатом премії ім. Братів Лепких та обласного туру конкурсу «Вчитель року-2017».

Леся Горлицька виконує понад 100 лемківських пісень. У це навіть важко повірити – стільки пісень лише зібрати, вивчити, не те що відтворити на сцені. Але пані Леся й справді належить до тих виконавців, репертуар яких сповнений любов’ю до історії своїх предків.

Її дідусь – з Надсяння, а бабуся – з Лемківщини. Власне, Леся зростала з батьками та бабусею Анною, яка усе життя говорила лемківською мовою, свято оберігаючи свої звичаї і традиції.

– А як бабуся співала! – розпочала розмову пані Леся. – Розповідала, що чути було той спів у сусідньому селі. Дідусь Павло співав у церковному хорі. А у батька, Степана Мацьківа, неповторний голос – тенор-альтіно.

– Творчий псевдонім, я так розумію, пов’язаний із Горлицями, що на Лемківщині? – запитую.

– Так, я постійна учасниця фестивалів «Лемківська ватра» у Ждині (Польща) та «Дзвони Лемківщини» у Монастириськах. Виступати тут – найбільша насолода для мене.

Бабуся Анна часто розповідала, які мальовничі Горлиці. Згадувала, як її возили туди батьки, щоб купити капелюшок чи якусь прикрасу. У рамках своїх творчих виступів я потрапила у Горлиці, у національному лемківському костюмі піднялася на ратушу мерії, глянула довкола і завмерла – така краса відкрилася переді мною…Відтоді я і стала Лесею Горлицькою.

Народилася Леся у селі Підлісся біля Бучача. Співала, як каже, відколи себе пам’ятає. Брала до рук скляний корок від графина, що слугував за мікрофон, і збирала на такий імпровізований концерт односельців.

Вона на «відмінно» закінчила середню школу та музичну,  диригентсько-хорове відділення музичного училища ім. С. Крушельницької у Тернополі, кафедру народно-пісенного виконавства Київського університету культури і мистецтв, де її викладачкою була Ніна Матвієнко, та Рівненський державний гуманітарний університет.

Перший диплом виборола у Києві, будучи восьмикласницею, на конкурсі «Нові імена України». У репертуарі Лесі Горлицької, окрім лемківських пісень, є народні і власні пісні на слова тернопільських поетів Богдана Мельничука, Лесі Любарської, Марії Баліцької, Тамари Гнатович, Лесі Карої та інших. У її творчому доробку два диски – «З лемківського краю» (2008 р.) та «Мелодія трьох» (2013 р.).

Найбільшу популярність Лесі Горлицькій принесла пісня «Ми – українці», яку після Помаранчевої революції транслювали радіостанції України.

– Усі ми тоді жили національним піднесенням, – пригадує пані Леся. – «Від краю до краю любов нас єднає, бо ми українці – єдина сім’я» – велично та гордо звучало тоді. Ця патріотична пісня відкрила широку дорогу у моє творче  життя. Відтоді співаю багато патріотичних пісень про Україну.
Однак рідні лемківські – у пріоритеті. В дуеті з дочкою Анастасією співаємо пісню «Лемківщино, ти мій рідний краю» на слова Тетяни Гурей. Але Анастасія – це вже іншепокоління, вона грає на гітарі, любить співати англійською…

Галина ВАНДЗЕЛЯК

Джерело – газета «Свобода»