9 несподіваних життєвих спостережень тернопільського письменника, який пише детективи

Олександр Вільчинський з Тернополя видав 9 книжок. Читачі знають його найбільше завдяки детективам. Письменник ділиться своїми спостереженнями про людей і стосунки.

Підла людина – це не безнадійно. Намагаюся зрозуміти, в чому причина того вчинку, який мені здається підлим. Може це я винен в тому, що так сталося. Намагаюся всіх зрозуміти і пробачити. Мені здається, що підла людина – нещасна. Чогось їй бракує. Таких намагаюся обминати. Не завжди вдається. Може – це досвід. Але хороших людей більше. Мені щастило на людей, які допомагали. Якщо були якісь люди, які робили недобрі вчинки, то з часом я зрозумів, що вони мені теж допомагали. З віддалі часу інколи міняються уявлення. Колись в молодості я мав іти працювати в Одесі на телебачення, але мені якийсь там чоловік “поміг”, щоб я не пішов. Потім я думав: «Богу дякувати». Все склалось інакше. Якщо хтось робить підлі вчинки, співчуваю. Нещасна людина.

Занадто щирих людей також трошки остерігаюсь. Щирість – це безстрашність, бо відкриваєш душу і стаєш беззахисним. Вважаю, що людина повинна бути в міру стриманою у своїй щирості. Не нав’язувати свою щирість іншим. Мені більше імпонують люди стримані і ввічливі. Чого найбільше бракує у нашому суспільстві – стриманої ввічливості. Щирість нав’язлива інколи. Думаєш: «А що від тебе хочуть?». Коли більше знаю людину, то я сам стаю щирим. Може це навіть мій недолік. Часом проти мене обертається.

Найбільше ображає несправедливість. Коли тебе зовсім незаслужено з твоєї точки зору насварили чи якось принизили. Але все минає. Прощаю легко. Це – самозбереження. Мені так легше. Я легко відходжу. Буває, що якусь історію довго в собі ношу. Редакторство, депутатство в міській раді довго не давали мені спокою. Дуже багато переживань там було. Але я написав роман «Віагра для мера» і це помогло як терапія. Все, що хотів сказати, там написав. Якось скинув із себе. Перекреслив цю сторінку і почав нову. Література навіть трохи лікує.

Творчі люди часто випивають, бо це інший світ. Коли я вже горілки не пив, в мене був товариш, який мені постійно доповідав, що теж вже три дні не п’є, а сам продовжував. Алкоголь – це ілюзія. Колись я думав, що це не притаманно людині. В живій природі нема такого, щоб тварини зловживали алкоголем. Один товариш сказав, що можливо якраз цим людина і відрізняється, що вона може ввести себе в інший світ. У цьому нема нічого позитивного.

Письменники дуже страждають від алкоголю. Певний час в цьому середовищі варився. Коли ще ти редактор газети, маєш можливості пригощати. В якийсь момент я зрозумів, що до мене вже зранку починають приходити творчі друзі лише для того, щоб ми випили і день почався. Це тривало зо 2 роки. Це поступово. Не так, щоб одразу. Потім розумієш, що ти вже в такому колі і друзів, і обставин, що з нього вже важко так просто вийти.

Коли був головним редактором, якось пізно ввечері десь ми водили козу. Не пам’ятаю, з чого все почалося. На вулиці в темному місці почав отримувати удари. Але чи я такий був здоровий, чи ще був не настільки п’яний, я ці удари витримував і захищався. Нападник мабуть розгубився, що не міг збити мене з ніг. Це так навіть на мені і не позначилося візуально. Хоча боліли ребра. Не пам’ятаю, чи був нападник з нашої компанії.

Ніколи не почував себе бідним. Навіть коли в студентські роки до стипендії залишалося кілька днів і на хліб не було, бідним не був. Завжди знав, де можна пообідати у дівчат в сусідній кімнаті. Варіанти знаходив. Навіть коли я був безробітним, то написав бізнес-план. Відкривав власну справу. Це мав бути солярій. Я отримав кошти наперед. Потім у мене не склалося і я закрив власну справу за місяць. Це був 2002 рік.

Намагаюся бути незалежним від грошей. Часом із сином дискутуємо. Він – інше покоління. Вважає, що гроші дають свободу. Може в тому є істина, що чим більше грошей, тим більше свободи. Але головне, щоб гроші не стали самоціллю. Щоб приносили радість в життя, а не створювали проблеми. Буває, що заради грошей можна і життя втратити. Не в сенсі померти, хоча може і таке бути, а якось жити лише заради грошей.

Найбільше був упевненим, що майже все знаю, десь у 16 років. Потім – що все менше і менше знаю. Але від того я не став нещасним. Розуміння того, що не все знаю, не впливає абсолютно ні на що. Є речі, які знаю краще, а є речі, про які я ніколи мабуть і не дізнаюся.

Наталя ЛАЗУКА, фото: Михайло УРБАНСЬКИЙ