Як тернопільські лікарі обманюють пацієнтів

Повертаюсь сьогодні додому, а на дверях під’їзду висить нове оголошення. І не якесь там давно очам звикле – зніму квартиру, позичу гроші чи допоможу відкрити візу. А мій дільничний терапевт, який чомусь гордо іменує себе «сімейним лікарем», дуже прагне зі мною зустрітися. І хоче, щоб я прийшов не з порожніми руками.

Ні, не подумайте, мова йде не про звичний як до візиту до лікаря хабар. Всього лиш потрібно принести паспорт та ідентифікаційний код. Тому що у зв’язку із переходом на страхову медицину мої персональні дані потрібно внести у якийсь там реєстр.

Мені дуже приємно, що про мене пам’ятають і піклуються. Тільки одне але… Я не дуже цікавлюся тими речами, які наша влада гордо іменує реформами. Але у цьому випадку випадково дещо почув. І якщо усе правильно зрозумів, то не лікарі повинні набирати собі «групи здоров’я», а пацієнти обирати тих, хто стане для них сімейним лікарем.

Я розумію цей маркетинговий хід. Подейкують, що чим більше лікар набере пацієнтів, тим більшою буде у нього зарплатня. Ось і користуються вони нашою непоінформованістю. Адже більшість пенсіонерів таки підуть реєструватися. У них уже виробився рефлекс – якщо кудись кличуть з паспортом та ідентифікаційним кодом, значить потрібно поспішати.

Тут питання в іншому. Чи може називатися сімейним лікарем спеціаліст, який свої взаємини з пацієнтом починає нехай і з маленького, але обману? Як на мене – ні. Адже сімейний лікар має стати маленькою частиною сім’ї, який інколи знає про цю сім’ю речі, які іншим знати зовсім не обов’язково. Це своєрідний священик, до якого йдеш сповідати не душу, а тіло. А якщо він тебе обманює з самого початку, то як йому потім довіряти?