Відомий тернопільський гуморист Гриць Драпак дуже любить вишивати

– Пане Григорію, якою була реакція рідних, друзів, коли вони вперше побачили ваші роботи з вишивки?

– Маленький шок. Уже зараз ті люди, які знають про моє захоплення, запитують: «Що нового вишив?» Пам’ятаю, їдемо в Італію на концерт, в мене один вихід на 15 хвилин, а виступи тривають 2–3 години, є вільний час і я сиджу собі, вишиваю. Коли це побачив Тарас Петрененко – онімів. Потім здивувався Василь Зінкевич, а він художник, закінчив училище прикладного мистецтва. Василь, як професіонал, подивився на виворіт, чи вузликів немає. Його здивуванню не було меж. Ну, уявіть собі, сидить хлоп, палить сигарету, вишиває, а потім виходить на сцену і грає вар’ята.

– Коли вперше взяли у руки голку і хто вас вчив вишивати?

– Сьогодні молодь каже: «Круто» – це 6-й айфон, кульчик в носі». А в нас було інакше. Щоб стати «крутим» перед дівчатами, потрібно було щось показати. У мене симпатія в школі теж була, і я дуже хотів, щоб вона звернула увагу на мене. Отож, після того, як на уроці трудового навчання робив шпаківні, йшов до дівчат, вони вишивали. Ну і я там «кину» кілька хрестиків.

Тоді продавали простенькі розробки, намальовані на полотні, були ще ниточки такі – муліне. А потім мама вдома казала: «Ні, сину, трішки не так, дивися, треба хрестик в один бік класти».

Потім вишивання я закинув. Коли ще був холостяком, прихворів, лежав у лікарні. Мій приятель, отець Володимир Заболотний, деканом був у Чорткові. Він вже був одружений, і його дружина пройшла мене провідати. А тоді дуже модні були накидки на екран телевізора, вишиті на такому грубому полотні – мішковині. І я кажу до Наталі: «Чую, що хочу вишивати. Принеси мені нитки червоні, чорні». Згодом вишив собі сорочку, і пішло, пішло…

Вирішив одружитися, а мій тесть почув, що я вишиваю, питає: «Може, ти мені б щось вишив?» І я швиденько змережив простенький узор і подарував тестеві. На весіллі він одягнув вишиту сорочку і всім хвалився: «Зять не тільки артист, а ще й вміє вишивати». Це нині всі йдуть на весілля з конвертами, а колись в селі було даровання. Вночі, коли вже гості були «такі, як треба», йшли вітати молодих. Пам’ятаю, йде теща, тримає килим і веде під руку тестя, який  вже «з’їв собі не те, що тре», він мав золоту печатку та й каже: «Це тобі, зятю, за те, що ти вишив мені сорочку».

– Якими техніками вишивання володієте?

– Хрестик, півхрестик. Мені взагалі цікавіше і простіше вишити рушник, сорочку, серветку, тому що там йдуть геометричні фігури: трикутник, квадрат, ромб. А зараз я перейшов на складнішу вишивку, в якій багато кольорів, – це ікони, природа, натюрморти…

– Скільки у вас є вишитих робіт і чи робили свої виставки?

– Маю три вишитих сорочки та багато картин, ікон, але персональної виставки не робив, хоча презентував свої роботи на виставці, організованій Володимиром Садляком у Тернопільському обласному художньому музеї. Багато своїх вишитих творінь пороздавав, дещо продав в Америці. Привіз картини, ікони, але не такі церковно-канонічні, як у Дмитра Блажейовського. З Дмитром познайомився в Італії, тоді йому було 92 роки, він був повен енергії і прекрасно вишивав без окулярів. Натомість у мене ікони більше схожі на художній твір.

– Яку роль у вашому житті відіграє вишивка?

– Вона заспокоює. Оскільки під час концертів витрачаю багато енергії, вишивання приносить мені душевний спокій. Це також творчість, де можна себе реалізувати. У мене є такі великі ікони, в яких 90–100 кольорів. Інколи не можу відірватися від вишивання. Вже й очі заплющуються, але хочеться вишити ще кілька хрестиків. Засиляю 15–20 голок з нитками, бо багато часу витрачається на те, щоб змінити нитку. Боже, яке то блаженство, коли робота вже готова, випрана і  випрасувана.

Пригадую випадок в Америці, коли прийшов українець ще зі старої діаспори і каже: «Прошу пана, мені здається, що в тому образі фарби мали б бути інші». А я йому відповідаю: «То не фарби, то вишиття». Він підійшов ближче, зніяковів, кілька разів торкнувся руками роботи і не міг повірити, а потім каже: «Я у вишивці не розбираюся, то знає моя жінка». Ці роботи особливо добротні, з переходами і тонами, які мають свою цінність.

Розмовляла Маргарита ХРИСТЮК

Джерело – Свобода