Чому готелі і чужі квартири не можуть замінити власного дому

Усі готелі світу не варті дому.

Ти приходиш, повертаєш ключ і заходиш у коридор. І хай тебе чекає система “все виключено”, але клац-клац-клац вимикачами – і твій світ оживає.

Три секунди – і вже заспокійливим ембієнсом шумить чайник.

Ти знаєш усі закутки і маршрути, тут можна ходити із заплющеними очима, просто кінчиками пальців відчуваючи повороти і навігаційні маркери – кут стола, холодильник, одвірки, ліжко, шафа.

Переселяючись з квартири на квартиру, саме оцей факт і робить дім домом. Здатність пройтись по ньому із заплющеними очима і не вдаритись. Чужа квартира завжди лупить по найболючіших місцях – ліктях та мізинцях ніг.

Без різниці на квадратні метри, людина освоїла свій дім і він є критично необхідним для її ментального здоров’я.

Тут вона все знає і тут вона дає з усім раду. Бо з оточуючим світом ми, наразі, дати раду неспроможні.

Нам просто якось везе і він менш-більш в нормі, по ньому можна пересуватись і виконувати якісь дії. Але мусимо самі собі зізнатись, що ми там мало що вирішуємо.
Хто справді тримає оточуючий світ в рівновазі та ритмічному функціонуванні – достеменно невідомо.

Можливо, наші домівки стануть стадіонами і тренажерними залами, де ми, натренувавшись на малому, потім перенесемо свої вміння упорядковувати в навколишнє середовище і нарешті збудуємо світ, по якому можна буде пройтись наосліп, не боячись вдаритись в ліктя.

Світ, який можна буде впізнати кінчиками пальців.

Володимир ГЕВКО