Тернопільські близнята Леся і Світлана Наконечні голодними тамадують на весіллях

Для журналістів  телеканалу ТV-4 Світлани і Лесі Наконечних весілля – це розрядка, зміна обстановки. Вони – тамадують.  Сестри-близнята, забавляючи гостей,   таким чином розряджають і свої будні. Ведуть весілля вдвох. Від цього назва дуету “Двоє”. Перед тим спробували себе офіціантами, продавцями, фітнес-інструкторами, фото-моделями. Практикують бойові мистецтва фрі-файт і джиу джитсу.

– Чи не втомлюєтеся розважати людей?

– Леся: Тамадувати важко,  але цікаво. Якщо веселитися з чужими людьми так, як з рідними, не втомишся. Гості тоді йдуть на контакт. Буває часом, що самі не маємо настрою. Але добре, що нас двоє – підтримуємо одна одну.

– Світлана:   Коли однакові ведучі – це ціково гостям. Разом працюємо ефективніше, адже під час весілля дивимося за всім: настроєм молодих і гостей, реквізитом, музикою.

– Чим ще відрізняєтеся від інших ведучих?

– Світлана: На кожне весілля створюємо оригінальний сценарій. Залучаємо мімів, проводимо власні перфоманси. Кожна пара – індивідуальна. Звичайно,  ми маємо сталий каркас. Але наповнення вишукуємо разом із молодятами.

– Леся:  Перед весіллям зустрічаємося з молодятами, щоб врахувати їх бажання, вивчити  їх. Стараємося зрозуміти,  які вони люди. Дізнаємося, які між молодятами відносини, історію їхнього кохання, родину з обох сторін. Надзвичайно важливо знати найближчих родичів. Інколи даємо завдання братам, сестрам чи друзям молодят, щоб ті згадали історію із життя наречених.

– У чому труднощі вашої роботи? Що важко? Може взуття весь день носити, одяг, говорити, тощо?

Світлан:  Взуття – це ви влучно запитали.  У буденному житті  майже не ходимо на підборах.  Навіть на перше весілля брали  з собою перезуття. З часом помітили, що під час проведення свята ноги  не болять. У чому тут секрет – не знаємо.  Можливо,  просто не думаєш про це, а може ноги звикають. Протягом вечора – на підборах.

Леся: Якщо на початку весілля до людей знайшли підхід, то після другого столу аудиторія дещо міняється. Нам доводиться вдвічі більше працювати, щоб втримати людську енергію.

–  Як себе відновлюєте після весілля?

Світлана:  Після весілля у нас дуже хороший настрій.  Не через те, що свято закінчилось і тим більше не через гроші. Просто таке враження, що ти виконала добру важливу місію. У пам’яті – щасливі люди, закохані погляди.  Морально ми себе не відновлюємо, тільки фізично. Довше спимо, протягом дня п’ємо зелений чай або воду, стараємось багато не їсти,  адже організм збився і виснажився. Переїданням легко можна нашкодити.

– Ваша робота така, що ви ніколи не буваєте голодні?

Леся:  Це хибне враження. Ми на весіллі практично не їмо. Це правило у нас закарбувалось ще з студентських-театральних років.  Щоб добре працювала дихальна система, була чітка подача голосу,  не можна переїдати. Краще бути трішки голодним.

– А спиртне?

– Світлана: Не п’ємо. Тут треба працювати, рухатись, думати, контролювати ситуацію.

– Леся: Хіба червоне напівсухе вино. Один келих. Газовані напої, шампанське краще не пити. Потім важко розмовляти.

–  Через фігуру  теж від чогось з весільного столу відмовляєтеся?

– Світлана: Бережемо фігуру завжди. На весіллі утримуємося від солодкого, жирного і мучного. Добре пити негазовану воду, теплий сік чи компот. Їсти сир, легке м’ясо, салати і тушені овочі.

– Поза межами весілля у житті дозволяєте собі переїдати? Від чого важко відмовитися?

– Від солодкого. У гостях в мами, бабусі чи тітки. Відмовити нереально.

– Чи зачіплялися до гарних ведучих п’яні гості? Як себе поводите? Бойові мистецтва помагають?

Світлана:  Ах, бойові мистецтва ще не застосовували у таких випадках. Лише показували як концертний номер на весіллі. А п’яні завжди чіпляються. Але з нами в команді наш звукооператор,  який допомагає  справитися не тільки з озвучкою,  а й з надокучливими гостями. Правда, дуже тонко. З випившими треба вміти розмовляти. Обов’язково толерантно.  Доводилось танцювати і співати з випившим татом нареченої. Вже й не пам’ятаю, що саме він мені говорив. Точно це не були якісь розборки, а  так – про життя, про весілля.

– А якщо з випившим побалакати  нетолерантно? Що буде? 

– Світлана: У всякому випадку – це весілля, трепетний момент для обох родин. Тому ні в якому разі не потрібно створювати скандал чи підвищувати тон. Це може зіпсувати свято.

– Звукооператор допомагає справитися з надокучливими гостями. Як саме? Що він робить?

– Світлана: Ніколи не доходило до грубих фраз чи бійок. Просто, коли він поруч, то  п’яні гості не підходять.  Оператор – хороший, надійний чоловік.

– Чи трапляється, що хтось щось переплутав, не прийшов, упав тощо?

Леся:  Було, що весілля добігало кінця, прийшов час свекрусі пов’язати наречіній хустину. Рідні замріяно спостерігають,  на очах виступають сльози. Саме в той момент секруха згадала, що забула хустину вдома. Усі чекали деякий час.

– По тому, як себе поводять молодята, можна сказати як вони житимуть?

– Світлана: Як будуть жити – не знаємо. Але хто лідер – видно. Це помітно ще перед весіллям. У деяких пар активніша наречена: про все домовляється, переживає, все контролює. Але буває, що й наречений виконує ті функції.

– Леся: Від поведінки молодят багато залежить, як пройде саме весілля.  Я б радила їм веселитись з гостями, танцювати і брати участь у конкурсах.

– Вас  дивувала поведінка наречених або їх батьків?

– Світлана: Зазвичай,  дивують батьки. Часто молодята мають інші погляди. Тому можуть виникати смішні ситуації.  Батьки на стороні традицій, а молодь – за щось нове і сучасне. Наприклад – на рахунок фати. Ми провели кілька весіль, де наречена вельона не одягала.  Фата – це символ невинності. А про яку невинність може йти річ, коли молодята розписалися кілька місяців тому і живуть разом?

– Леся: Молоді теж інтересні. Ще задовго до весілля наречена щаслива,  хоче  всього, а сама ще не знає – чого. Коли зустрічаємося вдруге,  вона вже повністю підготовлена і впевнено знає  що, де і як буде. А за день до весілля – міняється. Переймається брамою, пляцками і так далі. Натомість мала би розслабитися і отримати задоволення від величного торжества – свого весілля.

– Вам видно, наскільки пара любить одне одного або хтось любить більше, а хтось менше? 

– Леся: Як можна визначити рівень «сильно» чи  не сильно» любляться люди? Можу лише припустити, що не всі однаково висловлюють свої почуття. Одні – обнімаються, цілуються, так само емоційно вирішують і свої проблеми. А інші – скромніші.

– Куди найдальше їздили на весілля?

– Леся: Наразі до Львова.

– Яке весілля у вашому досвіді було найменшим?

– Леся:  Було 50 чоловік. Це – як вечірка. Тут  зовсім інший формат свята. Зазвичай, маленькі весілля веселіші.

– Чому?

– Світлана:  Де менше людей,  там сама молодь, з однаковими інтересами, друзі або колеги молодих. Тому   веселіше. Але буває по-різному. Весело може бути і  на великих весіллях.  Це залежить від наречених і гостей.

– Яке весілля було найекзотичнішим для вас?

– Світлана: Найекзотичнішим і найбільшим  весіллям було інтернаціональне. Відгуляли у ресторанному комплексі “Микулин Бровар”, що біля Тернополя. Кількості гостей не пам’ятаю. Наречена – українка, наречений – каталонець, а гості з різних країн Європи. Не всі  розуміли українську. Їх поведінка відрізнялась від українців.

– Леся:  Європейці на весіллі розкутіші, простіші у виборі одягу.  Практично всі дівчата без каблуків і сильного макіяжу. Коли українці ще сиділи за столами, до поки не винесуть останню страву, вони – випили трішки вина і пішли танцювати, фотографуватися. Добре, що нас двоє,  і ми, розділившись, працювали з кожною групою гостей.

– Чи самі  танцюєте з гостями?

– Світлана: Так, якщо в них є таке бажання. Це класно. Думаємо, занадто багато офіційності на весіллі не треба.

– Яким би ви хотіли бачити власне весілля?

Леся: Ще не задумавалася про це. Єдине, що хочу,  це мало гостей – тільки найближчі.

Світлана: Буду керуватись спонтанними рішеннями, а не задумами наперед.

Наталя ЛАЗУКА