У Тернополі унікальна школа для жінок відзначила 13-річчя

Уже 13 років у Тернополі діє «Школа щасливого материнства св. Анни». Психотерапевт і координатор проекту Марія Хомів розповіла, чому саме – школа і чи можна материнству навчитися, незважаючи на те, який в жінки материнський інстинкт, яке виховання, погляди тощо.

– Материнство – дуже глибинне. – розповідає Марія Хомів. – Незважаючи на виховання і погляди та стереотипи, можна точно навчитись навикам догляду, годування, стресостійкості, підготуватись до пологів, зрозуміти основи того, що відбувається з мамою під час та після вагітності.

А ось відчуттю материнства навчитись важко, але дуже варто пробувати працювати зі своїми неусвідомленими відчуттями. Пропрацьовувати страхи, тривоги, невпевненість, образи, минуле, в ідеалі ще до вагітності.

– Що у вас можуть почерпнути майбутні і теперішні матері? Яку інформацію, якої нема в інтернеті, книжках і якою не володіють бабусі?

– У нас можна почерпнути український досвід, дізнатись новинки та основи, послухати фахівців своєї справи, попрацювати над особистісними елементами розвитку. Все решта – самостійно освоїти в процесі власного досвіду.

– Що змінилося за 13 років у школі?

– Незмінною залишилась любов до жінок в очікуванні, турбота і тепла групова взаємодія. Змінилися насамперед наші фахові надбання. Є багато нових нововведень, є ідеї розширювати школу, є багато мрій.

– З якого віку починається материнство? З дівчинки, яка бавиться, з дівчини, яка дбає про себе, із зачаття чи вже із народження малюка?

– З дитинства, від мами, з ігор та відношення до себе. Поглиблюється в підлітковому віці. Звісно, при хорошому перебігу цих етапів – ми бачимо адекватну маму.

– Про материнський інстинкт. Що це таке?

– У науці материнський інстинкт – це біологічний механізм турботи про потомство, забезпечення його безпеки і навчання навичкам самостійної турботи про собі. Але якщо в природі тривалість періоду батьківського піклування невелика (він триває не більше трьох років), то у людини закінчення періоду «дитинства» пов’язане з настанням не тільки фізичної зрілості, але й з психологічної та соціальної зрілістю. Повинно пройти мало не два десятки років, поки у потомства не з’явиться можливість піклуватися про себе без допомоги батьків. І, звичайно, механізм материнського інстинкту, обумовлений генетично і заснований на фізіології і гормонах, не може функціонувати так довго. Тому те, що більшість людей називають «материнським інстинктом», насправді являє собою думку суспільства про те, як повинна поводитися хороша мама.

Сьогодні можна не мати материнського інстинкту як біологічного механізму, але при цьому виховувати дітей і турбуватися про них нітрохи не гірше – і за функціональністю і за результатом, ніж це роблять жінки, про яких кажуть, що у них «розвинений материнський інстинкт».

Материнський інстинкт даний нам від природи, а материнське поведінка – це результат соціального навчання і культурних традицій суспільства.  Прийнято вважати, що якщо у жінки немає материнського інстинкту, вона не буде проявляти любов до своєї дитини. Однак не варто ототожнювати материнський інстинкт і любов. Материнський інстинкт – це найдавніший природний механізм, а любов – еволюційно новий емоційний комплекс. Материнський інстинкт спрямований тільки на біологічне виживання і ніяк не впливає на ваше щире бажання зробити свою дитину щасливою, соціально адаптованим і успішною людиною.

– Часто можна почути про жінку, яка дбає про дитину, що вона скажена мама або квочка. Звідки такий відтінок кепкування або навіть зневажливості до людини, яка ревно дбає про своє дитя?

– Уявіть собі маму, яка постійно боїться за свою дитину, турбується про те, що вона не зможе про нього як слід подбати. Ці страхи і тривоги опановують нею до такої міри, що вона вже не помічає потреб і особливостей самої дитини. Крім того, надмірна мамина тривога і гіперопіка вселяють дитині думку про те, що навколишній світ небезпечний – ще б пак, адже навіть мама не може забезпечити йому захист, впоратися з власними страхами та переживаннями!

Згодом це може сформувати у дитини невроз, низьку самооцінку, складності в спілкуванні з однолітками. Ось чому турбота про дитину не повинна бути надмірною і гнітючою. Замість того, щоб через кожні п’ять хвилин перевіряти, чи міцно спить ваш малюк, краще скористайтеся моментом і відпочиньте самі. Щоб дитина виросла в любові, поряд з нею повинні бути щасливі, спокійні та впевнені в собі і один в одному дорослі. А це можливо тільки тоді, коли батьки вміють добре піклуватися і про себе, мають різнобічні інтереси.

– Чи є ті, яким не подобається, яку інформацію ви доносите жінкам? Як це сприймаєте?

– Звісно, це звичайний світ, а ми неідеальні і не всезнаючі. Сприймаємо адекватно, розраховуємо лише на тих, кому наша робота є дійсно цікава та потрібна

– Чи цікавитеся долею тих жінок, які приходили свого часу у школу? Чи цікавитеся їх дітьми?

– Ми заохочуємо жінок телефонувати до нас, приходити на наші численні та різнотематичні зустрічі. Нам приємно бути дотичними до їхнього особливого часу в житті – ПЛЕКАННЯ ПРО ЖИТТЯ.

– Чому жінка стає найглибиннішою, пізнавши материнство. Як вона змінюється зовнішньо і внутрішньо?

– Жінка, стає Благословенною, поцілованою Богом, світлою, глибинною, тою, яка дає зміст, зерно, цвіт. Така жінка світить і світиться, вона є джерелом, Мадонною. Якщо жінка про це мріє, і цим гордиться – вона розцвітає.

Що може бути прекрасніше материнської любові? Світ існує завдяки любові і наше життя не має сенсу без неї.

Цікаво: Перинатальний – поняття, що складається із двох слів: пери (peri) – навколо, поряд і натос (natalis) – той що відноситься до народження.

В жодному з етапів свого подальшого життя людина не розвивається так інтенсивно, як в перинатальному періоді, починаючи з клітини, яка перетворюється всього через кілька місяців в досконале створіння, яке володіє надзвичайними здібностями і непереборною жагою до знань. Перинатальний розвиток несе в своїй основі думку про необхідність надання ембріону, а потім і плоду найкращих матеріалів та умов для розвитку. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу і усіх здібностей, які генетично закладені в яйцеклітині.

Більше тисячі років тому у Китаї вже існували перинатальні клініки, де вагітних оточували красою і спокоєм. Сьогодні, на жаль, нема заповідників для вагітних, тому кожна вагітна жінка і кожна родина, де живе жінка в очікуванні Дива, має намагатись прагнути до краси, спокою, внутрішньої гармонії, доброти і любові. Лише такий підхід створить необхідну пренатальну основу для розвитку щасливої нової людини.

Ярина БОЙКО