Сни тернопільських малюків у руках львів’янки

Якось в інтернеті замилувалася виробами для дітей – так сподобалось, що аж вирішила й собі щось замовити. А тут виявилось, що їхня авторка… не з Тернополя, проте її вироби досить популярні на західній Україні, в тому числі і в Тернополі. Хто ще не чув і не бачив – знайомтесь, Ліля Сокол – фея дитячих снів як про себе я її назвала. Вона шиє дитячі постільні набори, ковдрочки та подушечки, шапочки з хомутами.

– Ліліє, чи ви десь навчались тому, що робите?

– Виходить, що я аматор по життю… Можливості піти на курси нема, а от приватні уроки є і будуть. Вчитись ніколи не пізно. Цікавість до цього заняття у мене виникла ще у дитинстві, оскільки бабця і дідо займались шиттям. У домі було повно різнокольорових ниточок та різних мішечків з кольоровими ґудзиками, а ще я любила розглядати тканини – їх теж було чимало. От і був час та місце для польоту фантазії…

– Розкажіть, що саме ви можете запропонувати споживачам?

– Окрім роботи з матерією, я дуже полюбляю полімерну глину. Тож одними з перших моїх виробів були – тарілочки для обручок і тарілочки-метрики (прим. ред.: з антропометричними даними малюка при народженні) – вироби намагаюсь не повторювати, кожен єдиний і ексклюзивний в своєму вияві. А от згодом почала шити дитячі постільні набори, ковдрочки та подушечки, шапочки з хомутами, які можуть бути також в наборі і для мам чи тат. Власне, з шиттям я тільки «розкочегарилась» і ще шукаю вияви для творчості, та, звичайно, планую активно продовжувати.

– Багато сучасних дівчаток не люблять відвідувати заняття з трудового навчання. А коли ви, маючи таких дідуся і бабусю, вперше почали крутити маховик швейної машинки?

– Не пам’ятаю, напевно у 7-8 років, і то коли ніхто не бачив, щоб мені не перепало. Одне знаю точно, ці заняття, як для хлопців, так і для дівчат  точно потрібні.

– Як реагували, коли щось не вдавалось?

– Я ж розуміла, що ще мала і треба мати багато знань, щоб все вийшло ідеально. Але те, що я пошила ляльці штани із шматків хутряної шапки, то була для мене висока мода.

– У вас медична освіта…

– Куди вступати, я сама вирішувала і вибрала медичний університет. Тоді я обґрунтувала це тим, що «там непотрібно математики», яку дуже не любила. Тяжкувато мені далось навчання, засинала і прокидалась  з книжками та думками, що багато не довчила. Шість років університету на щастя позаду. Попереду веселіше – інтернатура і лікарська практика.

– Як одним-двома словами ви могли б назвати те, що ви робите ?

– Наркотик. Моє заспокоєння.

– Що для вас – творчість? Адже і шиєте, і ліпите?

– Творчість для мене – це можливість збагатитись новими знайомствами і знаннями, і чим далі я йду, тим більше технік освоюю. Це прекрасно, коли твій мозок думає, вирішує певне завдання, яке поставив клієнт – інколи це триває тиждень, чи два.

– Ви – молода матуся… Як материнство змінило погляди на життя?

– Після четвертого  курсу вийшла заміж, а у кінці шостого народився синочок.  Вагітність і народження сина наштовхнули мене зробити йому метрику (до цього робила лише тарілочки для обручок) . А далі мене понесло хвилею хенд-мейду і цей «круїз» вже триває 3 роки. Особливо погляди не змінились, але ці події сьогодення дали зрозуміти, що час шалено летить, потрібно брати від життя все: більше подорожувати, спілкуватися з друзями і знайомитися з новими, перебувати в товаристві тих людей, які збагатять розум, взагалі – активно проводити кожен день.

– Де можна побачити ваші вироби?

Поки що мої вироби – тільки на сторінках у соціальних мережах  ВК та Фейсбук.

– Де черпаєте ідеї?

– Для мене основне – це матеріали під руками, бо коли є з чого вибрати, то і речі вдаються чудові. Ну і переглядаю роботи інших майстрів.

– Ви кажете, матеріал під руками. Які саме матеріали ви використовуєте?

– Полімерна глина, пензлики, фарби, лаки… Щодо тканин – то тут такі зараз можливості, що просто очі розбігаються від тої краси! Ну і як  же без різного мереживо, тасьми…

– Де берете матеріали для своїх робіт?

– Ой, джерел дуже багато: інтернет-магазини, гуртівні та невеличкі магазинчики у Львові, всюди я знайду щось мені потрібне. Улюблене місце – це магазинчик «БОН Тон» на вул. Ференца Ліста. Стараюсь знайти найкраще співвідношення ціна-якість. Деколи мої закупи перетворюються у квест – встигнути максимум за мінімум часу.

– Яким чином замовляєте? Маєте свій перелік, чи можете виконати щось «хочу таке, або таке?»?

– Спершу пропоную свої ідеї і роботи, які уже виконувала. Якщо людина має свої побажання (а таких багато), з радістю вислухаю і візьму для себе щось нове, при потребі – даю пораду, як то все краще скомпонувати.

– Чи хтось допомагає в пошитті тих таки дитячих комплектів, чи це все винятково ваша заслуга?

– Сама я б не наважилась почати шити. Мені бракує базових знань із шиття. Якось покликала знайому, яка має поняття щодо такої роботи і фактично поставила перед нею імпровізований бізнес-план. Тепер – усі поєднання  матеріалу та фактур, як і реалізація  творчого задуму – за мною, а Юля ж допомагає все те добро зліпити докупи. Працюємо в унісон, хтось шиє, хтось прасує чи робить викрійки. Як сходимось докупки, то робота вирує, бо і в неї дітки вдома. Часу гаяти не можна.

– Чи хтось допомагає поратися зі хатньою роботою, адже така праця вимагає багато часу…

– Ні , все я роблю сама. Ми з чоловіком і синочком деякий час жили у Львові, але коли моє маленьке диво почало ходити, то однокімнатної квартири стало замало для нього, тож вирішили повернутись жити до міста Глинян, звідки я родом, де є свій будинок і велике подвір’я. Дитинка все літо провела, бігаючи по подвір’ї. Стараюсь працювати, коли Нестор спить. Чоловік підтримує мене у починаннях: коли вільний від роботи, то пильнує синочка.

– Працюєте і вдень, і вночі? Коли тоді розпочинається ваш день і коли закінчується?

– Тепер ні дня без праці. Якщо руками працюю по 5 годин точно, то думками у ідеях цілий день,  хоча інколи один чи два рази раз у тиждень потрібно вирватись на закупи матеріалів.  Малюк «помагає» як може, всюди зі мною.

– Що для вас означають гроші? Чи їх завжди достатньо? Від чого це залежить, на вашу думку?

– Гроші – це можливість втілити свої мрії та задуми. Думаю, немає такої жінки, якій достатньо грошей. Хоча, можливо, я помиляюсь, або так багато хочу. Гроші – або є, або їх немає – це правильно сказано. Грошей ще нема, а я вже придумую для них застосування, на даний момент частина їх у мене у вигляді тканин і різних кольорових відрізочків рівненько складених у шафі. Заощадження потрібні, безумовно, але з нашою економікою це надзвичайно складно зробити.

– Що хотіли б дати своїй дитині в першу чергу: хорошу освіту, матеріальний статок чи щастя? Чи все разом? Чому?

– Найперше, що ми з чоловіком бажаємо дати, це можливість розвиватись і рости у щасливій сім’ї.  Поки він маленький, то потреби у нього такі ж, але у майбутньому, як і кожні батьки, старатимемось дати все, що буде у наших силах.

Освіта… освіта то добре, її треба, але, нажаль в умовах сьогоденні вона дає мало можливостей.

– Щаслива сім’я – це яка?

– Точного визначення не можу сказати. Знаю, що добре потрібно думати, з ким ти хочеш прожити життя. Коли мала кавалєрів, то одразу уявляла яке життя буде з тим чи іншим! Таку пораду дала мама: «Думай добре, тобі з людиною жити все життя, розлучатись потім – не варіант»

Щаслива сім’я – це така, де розуміють і підтримують один одного у починаннях, вказують на помилки, і мають мішок терпіння.

– Щаслива сім’я – це легко? Як її гартують чи ламають труднощі? Як ви долаєте труднощі?

– Це нелегко. Труднощі гартують однозначно. Думаю, як і більшість українців, зціпивши зуби – «завжди так не буде».

– У всі часи часто виникала дилема: чи не забагато уваги онукам приділяють дідусі і бабусі? Яка має бути їхня  роль у вихованні малюків і допомозі молодому подружжю?

– Часто бачу, як вихованням онуків на 90%  займаються бабусі. Мені це не подобається, так не має бути. Дитина має мати одні рамки і правила.

Молода сім’я повинна жити окремо і виховувати свою дитину сама. Просто було б добре, щоб вони, бабусі, забезпечили надійне плече у разі чого.

– Здебільшого люди з маленьких міст сіл намагаються виїхати туди, де більше можливостей, а ви ризикнули і повернулись у містечко Глиняни заради розвитку синочка…

– Синові тут краще однозначно! Поки він маленький, тут є все потрібне для нього: великий безпечний і відкритий простір,  власні натуральні продукти, мама і тато зрештою.

Наталя ВОЛОТОВСЬКА