Тернополянка розповіла про втечу зі снігового полону

Десять годин поверталася з Буковелю тернопільська телеведуча Олена Герасименко. За стільки часу з родиною проїхали трохи більше 200 кілометрів. У п’ятницю на відпочинок приїхали машиною. Тоді дорога тривала 3 години.

За словами журналістки, негода й будь-які інші труднощі проявляють людей як рентгенологічне обстеження. Вчать акумулювати сили та діяти миттєво.

Дехто стогне на дивані, мовляв, подайте лопату – може встану. Деякі мчать назустріч випробуванням, як Чіп і Дейл. Не належу, щоправда, до поціновувачів екстриму, але на диво, завжди знаходжу пригоди на свою голову. Мабуть, швидше, вони знаходять мою голову. Ще задовго до попередження про погіршення умов я з родиною запланувала мандрівку в гори. Усі ЗМІ напередодні гуділи, що насувається циклон. Але нас це не злякало. Вирушили.

Виїхали восени, а поверталися додому довгим зимовим коридором. Шість годин (замість звичних трьох) екстремальної їзди – ми нарешті в рідній області. Але дарма зусилля – дорога заблокована, кажуть, проїзду нема. Рятувальники наполегливо не рекомедують рухатися далі.

Кілька «хакерів» прорвалося, але повернулися за двадцять хвилин назад. На Бучацькому кільці помаленько зібралися заручники негоди. Решта опинилися у зимовій пастці села Доброполе, їх ймовірніше визволятимуть аж наступного ранку.

Шукаємо нічний прихисток. Як виявилося – не так просто. Готелі у цьому напрямку уже переповнені туристами, які теж чекатимуть завтра транспортного порятунку. Щось на кшталт маленького апокаліпсису. Повечеряти ніде, магазини зачинені. На вулиці – мороз, ти розумієш точку неповернення. Й скажено хочеш додому.

Нарешті знайшли. Номер в невеличкому готелі, без водопостачання, зате з електрикою – усміхнуло. То нічого, що зимно – головне, спатимемо в ліжку, а не в авто.

Пішли на продуктові пошуки – у склепі на сусідній вулиці купили те, що залишилося. Уже лягаємо спати неголодні. Майже щасливі. У такі миті розумієш матеріальні цінності по-іншому.

Вранці у фойє готелю я зустріла розгублені обличчя тих, які дуже хотіли додому. Як і я. Нам пощастило. Бо всупереч погрозам людини у формі, яка не пропускала транспорт у напрямку Тернополя – ми прорвалися. Як камікадзе, бо дивлячись нам услід, покрутили пальцем. А далі – 70 кілометрів за чотири години. Трафік майже відсутній. Але бажання бути вдома – найсильніше». – підсумувала Олена Герасименко.