Дві творчі жінки з Тернопільщини розповіли, як вони виховують дітей

Ким є для нас наші діти? Чи можемо ми повністю контролювати їх – до закінчення школи, університету, їхнього одруження або усе своє життя? Як вміти віддавати себе дитині, одночасно залишаючи щось і для себе? Ми поцікавилися секретами спілкування зі своїми дітьми у творчих матусь. Їх досвід особливо цікавий, адже часто творчі люди є незбагненні, загадкові.

Надійка Гербіш, письменниця, перекладачка, журналістка, дочка Богдана 2,8 роки

Дитина – моя втілена мрія, відповідь на молитву. Мені з нею завжди надзвичайно цікаво й легко. Цього не скажу про побут, наприклад. Ми разом зростаємо внутрішньо, вчимося одна в одної, разом читаємо-мандруємо-говоримо про все важливе. Але я також стараюся не забувати, що вона – особистість, чия історія пишеться вже зараз, і що одного дня вона виросте й відділиться від нас із чоловіком, матиме власне життя, помешкання, родину, роботу, захоплення… Це, з одного боку, допомагає користати з кожної миті, проведеної разом зараз. З іншого, витвережує, коли помічаю, що мене довкола неї забагато – і тоді я, зібравши сили в кулак, залишаю її з рідними чи нянею і вирушаю в якесь відрядження, наприклад. Узагалі, я мама-квочка, але, напевне, саме усвідомлення цієї перспективи дозволяє мені трохи розпружитися і дати собі самій (!) трохи більше волі. Й не почуватися при цьому винною чи «поганою мамою».

Не люблю слова «виховання» й стараюся не вживати. Є хороший вислів про те, що виховувати треба самих себе, бо дитина однаково вчиться з наших вчинків, а не слів. Власне, вихованням дитини для мене є шліфування власної поведінки, роздумів, самосприйняття. Вона дуже-дуже все переймає. Наприклад, я не вчила її жодних «чарівних слів» (мене відверто дратує, коли дитину просять сказати якісь «чарівні слова»), але її мова пересипана словами на кшталт «дякую» (навіть за кожнісіньким запереченням – «ні, дякую»), «будь ласка» і «будь ласочка», «чи не могла би ти, будь ласка», «розкажи мені історію, якщо хочеш» тощо. І це їй ще немає трьох років! Ми взагалі її мало що вчили усвідомлено, навмисне – але розмови всередині сім’ї, сотні прочитаних разом книжок (ми купуємо багато і ще більше беремо в бібліотеці) дають свої відголоски – і слава Богу.

Батьки для своїх дітей повинні бути батьками. Не друзями чи адвокатами, не кимсь там іще. А саме батьками.

Сподіваюся, донечка завжди пам’ятатиме наші читання під ковдрою при світлі гірлянд і свічок, наші мандрівки, наші розмови на гамаку, наші спільні молитви… І все решта чудове також. Так хочеться, щоби в кожної людини дитинство було багате на казкові спогади!

Через 20 років хотіла би бачити свою дитину впевненою в Божій і батьківській любові. Щасливою, здоровою…

Своїй дитині багато чого дозволяю, що дивує оточуючих. Ходити босоніж містом. Лягати на асфальт, якщо їй так хочеться. Ходити у футболці, коли поруч діти в куртках… І байдуже, що думають чи кажуть оточуючі.

Про розвиток творчих навиків в дитині мені складно говорити, бо вся ця термінологія мені дуже неблизька і суперечить внутрішньому світовідчуттю. Я не розвиваю творчих навиків дитини. Але ми разом малюємо, читаємо, вигадуємо історії, ми спостерігаємо за хмарами й птахами, складаємо мозаїки з камінчиків, ходимо на довгі прогулянки, печемо коржики, читаємо. Вона грається своїм дерев’яним ляльковим будиночком чи ковчегом з тваринками – і це саме по собі її чудово розвиває.

Мене ростила мама – десь за такими ж принципами, як ми ростимо свою доньку. Книжки і «простір для уяви», мандрівки і багато історій перед сном…

Складно сказати, чим відрізняються люди, які займаються творчими професіями. Є дуже творчі люди в «нетворчих» професіях і дуже прагматичні в «творчих». Професія – не показник.

Усі діти різні й вряд чи якісь творчі гуртки можуть визначити дитину як особистість. Збагатити внутрішньо – так, але, знову ж, тут ще має влучно лягти багато критеріїв: чи цікаво дитині, який там викладач, як до неї ставляться, чим займаються батьки – чи зацікавлені вони в тому всьому, чи просто

Здається, з народженням дитини в мені змінилося на краще все, окрім осанки. Але і над нею настав час попрацювати.

Наталя Стрепко, актриса, поетеса, дочка Мілана, 1,2 роки

Мати дитину – це забути про себе, принаймні на деякий час після її народження. Вся увага спрямована на дитину і ти розумієш, що на тобі відповідальність за це маленьке янголятко.

Вона займає перше місце для тата і для мами.

Виховання – це, мабуть, найвідповідальніше завдання, яке стоїть перед батьками, бо хочеться, щоб у світ вийшла достойна людина. Під словом «виховання» розумію  правильну подачу дитині інформації про світ: що можна, а що ні.  Я дотримуюсь золотого принципу: “як дитину не виховуй, вона все одно буде схожа на батьків”. Навіть за своєю зовсім маленькою донечкою я помічаю,  що вона копіює нашу поведінку, стежить за нашими реакціями в різних ситуаціях. Думаю, що саме батьківська поведінка формує дитину.

Батьки для дітей повинні бути друзями. В ідеалі, коли мама –  найближча подруга, а тато –  авторитет. Потрібно завжди підтримувати дитину, щоб вона знала, що в будь-якій ситуації може звернутись до батьків .

Хочу своїй дитині залишити теплі спогади про дитинство: з усіма традиціями Різдва, Великодня й інших важливих свят.  Звичайно, як і всі батьки, намагаюся їй показати  все, але так, щоб не переступити межу і не розбестити. Через 20 років хочу бачити свою донечку, передусім, здоровою, повною енергії, мрій, планів.

Якихось особливих методів у вихованні нема. Є свої «можна» і свої «не можна» .

Щодо творчих навиків, то ми, як і всі дітки, в 1 рочок танцюємо, дбаємо про тваринок. Але наперед скажу, що буду підтримувати всі починання і намагатимусь  допомогти. Свого часу мої батьки підтримували мене, тому я знаю як це важливо.

Творчі люди більш розкуті навіть з дітьми. Я не боюсь перед своєю дитиною бути смішною і залюбки показую їй тваринок. Їй це дуже подобається.

Діти, які займаються в гуртках, на мою думку, соціально активніші. У них друзів більше й інтересів  і  менше часу на дурниці .

Є жарт, що мама може безшумно пересуватись в темряві. Це сто відсотків правда. Мене дитина навчила зібраності й чіткості в діях . Як людина, я не змінилась з появою дитини.

Ірина СКОРОБОГАТА