Житель Тернопільщини сприймає життя по-іншому після того, як потрапив під поїзд

У 25 років Андрій Самофалов з Чорткова встиг втратити зміст життя і знову його знайти. Він – інвалід другої групи. Після трагічного випадку втратив ногу. Андрій цікавиться Першою і Другою світовою війнами. Мріє про сім’ю, щасливих дітей.

Сам в тому винуватий, що під поїзд попав, бо вживав алкоголь. У 2009 році померла мама. Тяжко переживав. Їхав в поїзді із Заліщиків до Чорткова. Вночі вийшов у тамбур покурити. Був п’яний. Відкрив двері. Поїзд якраз на повороті їхав. Двері закрилися. Я не вспів злапатися за перила і мене затягнуло. Кілька днів був в комі. Вже потім, коли в реанімації прийшов до пам’яті, на тверезу голову «сообразив» і мені стало страшно. Відрізали ногу.

У мами був рак. Призначили хіміотерапію. Але думаю, що це помилка лікарів. Їй не потрібна була та хімія.

Тато помер у 2010 році, бо багато пив. Він був афганцем.

Усе тепер сприймаю по-іншому. До аварії ні до кого не прислухався. Думав, як буде, так буде. Хтось мені щось скаже, а я махну рукою і роблю по-своєму. А після аварії задумався. Алкоголю не вживаю взагалі. Але трохи курю – бавлюся часом.

Протез маю. Нормальний. У 2017 році новий зроблять.

У побуті пораюся, як всі люди. Здоров’я – нормальне. Комісію на інвалідність  проходив недавно, то в картці всюди написано – здоровий. Дуже шкодую про те, що сталося. Але назад не повернеш.

Маю середню освіту. Поставлю на кухні плитку і на зиму думаю поїхати вчитися до Чернівців. Хотів би ремонтувати комп’ютери. Але в школі не дуже добре вчився. Двійки були, трійки. Любив хіба фізкультуру, трудове навчання, ОБЖ мене цікавило. У дев’ятому класі полюбив правознавство. Потім поступив до Чортківського училища на майстра-холодильщика. Недовчився, бо за мамою треба було дивитися.

Маю молодшого на вісім років брата. Він вчиться у Тернопільському національному економічному університеті.

Пенсія є – 1140 гривень. Я би пропав і у фінансовому, і у моральному плані. Не витримав би. Допомагає Тарас Войчишин. З міської ради ще підтримують. Один таксист Юра мені дуже багато допоміг. Організував майстрів поставити металопластикові вікна і двері в хаті. Шукав, де подешевше і так далі.

Їсти варю сам. Часом замовляємо з Тарасом, якщо я щось не годен зварити, а хочеться чогось ліпшого. Я готую просту їжу. Бараболю, гречку, макарони, зупу можу зварити.

Вперше закохався 13-річним у сусідку. Вона тепер вагітна другою дитиною. Але не від мене. Ми говоримо, все нормально. Балакаємо про життя.

Ціную людей. Люблю поспілкуватися. Що в моїх силах, навіть допомагаю іншим,  чим можу.

Назвати своє життя солодким – не назву. Значить, Бог так сказав. Вірю в Господа і в себе. Сподіваюся жити далі. А що буде і як буде – не знаю.