Тернопільська телеведуча Олена Герасименко розповіла про кохання і побут

0
1087

dsc_0106Не псуйте каву цукром, а кохання шлюбом. Так жартома кажуть наші сусіди поляки. Можливо, щось в тім є. Як відомо, в кожному жарті є частка жарту. Усі хочуть одружитися з ідеальними. Дівчата снять про розумних і заможних, а хлопці про красивих і покірних. Але чомусь на усіх не вистачає омріяних образів. Чому так? Як навчитися балансувати між виром почуттів, які підносять до небес і побутом, який спускає з цих небес? Думки про кохання тернопільської телеведучої Олени Герасименко.

Нам хочеться вірити, що наш обранець буде ідеальним, бо ми на такого заслуговуємо. Але він такої ж думки. Пошуки здебільшого розчаровують, бо якщо розумний, то неодмінно буде скупим, а якщо багатий, то зухвалий. Чи навпаки. Список у кожного свій. Часто наші очікування переважають над дійсністю.

Можливо, це сумно, але факт – досконалих людей нема в природі. Варто забути про ідеальні стосунки, щоб потім не плакати в подушку. Сприймати одне одного правдиво. Так, він добрий, дбайливий, уважний, але лінивий і безвідповідальний. Так, вона красива, але не має достатньо хороших манер, чи не вміє готувати. Шукати треба хороше, бо погане воно й так знайдеться швидко – достатньо поставити штамп у паспорті.

Я у сімейному статусі 18 років. Що я знала про сім’ю майже двадцять років тому? Що це спільний дах на двох, баняки на кухні та мрії. Я не думала про обов’язки. Я хотіла бути щасливою, але мені ніхто не пояснив як. Набивала досвід власними колінами. Якби мене запитали, чи вийшла я би вдруге за свого чоловіка – відповіла б, що так, але за теперішнього.

Ні, я не виховувала його – я виховувала себе! Хоча хотілося навпаки. Усі наші помилки – це помилки обох, як і наші досягнення. Винні завжди двоє – це треба визнати. Коли кожен перетягує ковдру на себе – результату не буде, лише суперечки. Визнати власну помилку, набрати повні груди зусиль, аби діяти і все – успіх не забариться. Це я вам гарантую.

dsc_0276Роздумувати чи партнер “ваш” треба однозначно перед одруженням, а не після. Зробіть тестування – чи із задоволенням ви спостерігаєте як він їсть, чи дратують вас його звички, як він ставиться до інших людей, батьків, друзів і так далі. Ну, і нарешті посперечайтеся або посваріться з ним, бо свою істинну натуру людина показує лише в такій ситуації. А тепер помножте ці характеристики на десять і отримаєте образ свого обранця після весілля. Якщо можете миритися з цим – виходьте заміж. Якщо сумніваєтеся – влаштуйте спільну справу на кшталт ремонту у квартирі  або приготуйте разом вечерю для друзів. Ви зрозумієте чи можете поступатися одне одному. Або поїдьте разом на відпочинок – теж  поле для роздумів: як він ставиться до фінансів, чи зважає на ваші потреби, чи щедрий, уважний тощо.

Аналогічно для чоловіків. Перевірити кулінарні здібності, акуратність та багато іншого краще в екстремальних умовах, а не тоді, коли вас запросили на романтичну вечерю. Уважно приглядайтеся до партнера, ви ж не обираєте кота в мішку, а союзника – отже, однодумця в глобальних питаннях і надійного товариша. Якщо навчилися йти на поступки – можете робити важливий крок. Якщо наважилися і одружилися – то все, це початок роботи, бачили очі, кого обирали… Гріх скаржитися на свій вибір! Пізно сумніватися чи він ваш – ваш однозначно, погляньте на обручку.

Сумніваються у своїх рішеннях лише ліниві, ті, які звикли до готового, не хочуть працювати над собою і навчилися бути п’явками. Любов вимагає донорів. Розкажу секрет на вушко – навчіться віддавати, робити приємне тому, хто поруч. Дізнайтеся його смаки та вподобання – догоджайте. Цей процес взаємний. Якщо партнер не може вам догодити – отже, ви йому не все розказали про свої бажання. Не бійтеся говорити вголос про свої очікування – це полегшить роботу обом.

dsc_0019Про зовнішність. Партнер має подобатися – однозначно. Але це зовсім не означає, що він має сподобатися усім. Кожен має власний еталон, ви не в змозі одночасно догодити родичам та близьким.

Розслабтеся і не вигадуйте дурниць. Це ваш вибір –  ви нікому не повинні нічого доводити. Ні батькам, ні друзям, ні рідним. Він подобається вам – і це головне!

Ідеальний чоловік – це той, за якого вам не потрібно виправдовуватися перед оточенням.

Ідеальна жінка – це віддзеркалення ідеального чоловіка.

Краса – поняття відносне. На колір і смак – товариш не всяк. Головне – не міряйте чужими параметрами, шукайте свої.

Кожен чоловік чи жінка можуть бути гарними. У ваших очах. Треба це помітити. Хваліть своїх половинок, навіть якщо вони цього не заслуговують – тоді з’являється стимул відповідати сказаному. Працює.

dsc_0170Свобода – це власна думка на власній території. Для мене вона важлива. Мати захоплення, коло своїх друзів, смаки в кулінарії – це теж елемент свободи кожного. Здебільшого бояться втратити свободу чоловіки. Бо існує стереотип про зв’язані руки після одруження. Чим більше намагається жінка втримати коханого під замком – тим швидше він утече. Подаруйте йому крила, хай він вчиться бути відповідальним за свої рішення. Чоловік потребує підтримки, а не вказівки – це різні речі. Повірте у нього, не принижуйте першими невдачами, захоплюйтесь тим, що він для вас робить. Я дуже рада, що не перетворила свій шлюб на в’язницю. Бо інакше ми обоє мріяли би про свободу одне від одного.

Як жити, щоб бути щасливими? Скільки людей – стільки рецептів. Для початку треба захотіти цього, зрозуміти що робить вас щасливими. І діяти. Просто поводитися зі своєю половиною так, як хочете щоби поводилися з вами.  Щаслива людина зла не робить. Що посіє – те й пожне.

Камінь спотикання – хто вдома хазяїн. Усі ми повторюємо сімейну модель з дитинства. У когось керувала мама, у когось – батько. Тому поділити владу буває ой як непросто. Моя боротьба за владу вкрала багато спільного часу, та й не привела до успіху.  З роками я зрозуміла, що другорядна роль буває важливіша за перший план. Добровільно віддала важки у потрібні руки – і відчула себе щасливою людиною. Жінки спочатку беруться за штурвал управління, а потім дивуються, чому їх чоловіки лежать на дивані, а вони змушені усе тягти на собі.

Рятівне коло – це почуття гумору. Навчитися жартувати під час непорозумінь – це перемога нокаутом в першому раунді. Мені пощастило, бо маю вдома дуже дотепного жартівника. Інколи сама себе запитую – це він зараз правдиво чи сміється? Тепер теж використовую його прийоми.

dsc_0092Любов – як хороше вино. Термін придатності необмежений і смакові властивості посилюються з часом. Шкода, що не всі гурмани. Люди шукають дешевих емоцій, адреналіну, хочуть хімічних реакцій на любов. А вони тимчасові. Тому так багато розлучень.

Про ідеальну пару. Мені більше подобається вислів особлива пара, бо до ідеальних більше придираються, та й досконалості мало в світі. Якщо після двадцяти років знайомства люди ще по-особливому можуть дивитися одне на одного – то можна стверджувати, що любов є.

Як закохати в себе жінку? Зробіть її знову щасливою.

Хочете знову закохати в себе чоловіка? Перестаньте бути занудою, змініться, утніть щось нетипове, здивуйте його. Або приручіть як кота, усі чоловіки люблять ласку і привілейоване становище.

Мабуть, найгірша самотність – самотність у шлюбі. Вас двоє, а насправді ти один. Такий союз уже паралізований.

“Злетіти з котушок” може будь-хто. Інколи достатньо дрібниці, аби вийти з-під контролю. Тут головне правило – не підливати масла у вогонь, не дратувати людину ще більше, не згадувати його маму та усю родину, колишні помилки та непорозуміння. Бо з маленького вогню можна розпалити небезпечну пожежу. У будь-якій незрозумілій ситуації я лягаю спати. Заснути не відразу вдається, але вранці  уже по-іншому дивишся на вчорашнє. Найкращі ліки – це сон. Прокидаєшся, всміхаєшся і ніби нічого не сталося. Мабуть, наснилося.

Спілкувалася Наталя ЛАЗУКА, фото: Роман САВКА

15942188_783073701830642_181540493_nУривок з новели Олени Герасименко про весілля

Плюс двадцять вісім за вікном, як у звичайний літній день. Що мене змусило пошити сукню з довгими рукавами – не знаю. Але вона була прекрасна. Ледь вловиме декольте, королівські ліхтарики, що донизу підкреслювали тоненьке зап’ястя. Тканина щільно облягала стрункий силует, маленький натяк на пишні хвилі внизу, злегка підібрані кремовими застібками. Сукня була біла.

Вранці перукарка мені відрізала гривку, і вклала довге волосся на потилиці в ракушку. Ніякої пудри на обличчі, лиш підкреслені вії, на губах – сліди вишневої помади, а рум’янець з’явився випадково, коли я глянула у свій паспорт. Це ж не простий день. А тринадцяте червня. День весілля. Добре, що субота, а не п’ятниця, жартували друзі. Ні, я не забобонна. Рішення одружитися у цей день було спільним. Коли ми прийшли в РАГС, щоб зареєструвати заяву, сказали – вільна лише субота 13-го. Чи ми кудись поспішали? Ні. Мабуть, хотіли швидше отримати статус. Дорослий.

Заглядали одним оком в подружнє життя, як часом хлопці підглядають за дівчатами в роздягальні. Ой, молоді, зелені. Що я знала про сімейні будні? Яєчня вранці, бутерброд в обід, смажена картопля на вечерю і власний телевізор. Казала мені мама – доцю, навіщо тобі ті баняки так рано? А я відповідала – хочу заміж!

Тоді всі хотіли заміж. Дівки аж пищали. То батьки ойкали. Було модно не залежуватися. Товар мав бути свіжим. Це зараз думають наперед, прораховують до дрібниць квадратні метри, міряють кар’єру. У дев’яностих заміж вискакували. Як пробки від шампанського.

У мене був ранній шлюб. Але не по зальоту. Все по-чесному. Пам’ятаю, як наречений купував мене за гроші, тоді так було заведено, я розкидала цукерки сусідським дітям й кланялася батькам, а вони нас посипали пшеницею. Може, й дурні забобони. Але у той час прийнято було робити як заведено. Майже за протоколом. Потім я сіла в круту біленьку “Волгу”, прикрашену різними стрічками й штучним кольоровим букетом, і помчала до сімейного майбутнього.

Молодий не запізнився. Побачив мене й усміхнувся. Казав, що я була гарна. Думаю собі зараз, в епоху розвитку студій краси, про свій макіяж біля дзеркала в коридорі, нігті без манікюру, зачіску від сусідки з верхнього поверху, золотий ланцюжок на шиї й бабусин перстень з величезним сапфіром, який я постійно боялася загубити з пальця. Але для нього я була найгарніша.

А далі був дощ. Зливний. Мало не до нитки. Кілька фотографій на пам’ять. А потім веселка й багато світла. Танців, тостів, гостей. І забава до рання. Завершення банальне – зняли вельон, вдягнули хустку. Кінець свята.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ