«Якщо людина перестала будуватися – вона вже зупинилася», – підприємець Ярослав Угляр

0
934

foto-099Підприємець Ярослав Угляр з Оришківців Гусятинського району перестав організовувати концерти у готельно-ресторанному комплексі «Орися». Причина – війна. Що змінилося з того часу і з чого, зрештою, усе починалося – пан Ярослав розповів сайту ПРО Те.

– Мав два чи три випадки, коли приїжджає артист на концерт, а Тернопільщина в жалобі, бо когось вбили. – розповідає підприємець. – Важко було на душі. У когось горе, а ми тут будемо концертами займатися. Але в планах це є. Думаю, що завжди війна не буде.

До кінця року хочу організувати зустріч учасників АТО з двох районів – Гусятинського і Чортківського. Ідею підказав один священик.

– Скільки у вас побувало народних артистів.?

– Кілька десятків. Скрипаль Василь Попадюк кілька разів виступав. Були Іво Бобул, Іван Попович, Степан Гіга, Павло Дворський, Надія Шестак, Ольга Сумська, «Пікардійська Терція». Віктор Павлік вже їхав до нас, як додому. Молодший Ступка тут зупинявся.

Навіть російські артисти були. Єфим Шифрін три рази виступав. Зараз це немодно, бо Росія. Але він до політики відношення не мав. Вперше до нас потрапив випадково. Їхав з Трускавця на Хмільник і по дорозі зупинився. Був з продюсером, який мене знав. Ми поспілкувалися Він хотів на велосипеді поїздити, морально відпочити. То ми вдвох на велосипедах об’їхали навколишні місця. Йому дуже сподобалося. Сказав, передасть гроші, щоб для нього тут купити будинок, десь скраю села під лісом. Хотів сюди приїжджати. Але через два місяці – Майдан, потім війна і перестав до нас їздити.

17d0ycbhdxo– Рокерів не запрошуєте?

– У нас сільська місцевість. Це не місто. Ще може в Чорткові такий концерт пішов би.

– Політики теж у вас бувають?

– Багато було. Особливо перед виборами приїздять. Тетяна Чорновол виступала перед людьми. Степан Хмара колись зупинявся. Тут такий шлях, що хтось їде в Карпати, хтось – на Чернівці і до нас заїжджають.

– Із сильними особистостями вам легко спілкуватися?

– Усі – звичайні люди. Часом скажу якусь фразу, то вони ще потім мені те повторюють по телефону.

Якийсь негативний досвід був? Може не сподобалося комусь щось тощо?

– Жодного разу не було такого. Наші люди дуже толерантні. Те, що пишуть про нас, що ми бандери і таке всіляке, то вже інше. Хоча у кожного є своя думка, ми будь-кого приймемо, як належить, і нікого не образимо.

s6rsnc44tsu– Скільки років працює «Орися»?

– З 1994 року. Починав з маленького вагончика. Продавали пельмені і відбивні. П’ять  років минуло, коли ми з вагончика перейшли у приміщення – збудували готель.

Важливо – не дурити людей. Давати якісну їжу. Ціна має відповідати тому, що людина з’їла. Продукти – свої. Овочі і фрукти, молоко, сир, сметану і яйця  купую в односельчан. Ми краще візьмемо тонну картоплі чи буряка в якоїсь жіночки, щоб вона не їхала на базар. За ринковою ціною купимо. І жінка задоволена – для нас буде вирощувати. Тримаю 150  свиней. Був період, що мав 300. Дуже невигідно зараз, бо зерно дороге. Нині з кадрами важко. На роботу біля свиней не знайдеш нормальну людину – як не пияка, то злодія. Велика нестача кадрів. Жінки ще є. З чоловіками – важче. Пороз’їжджалися по заробітках.

Причина нашої бідності в тому, що одне і те ж покоління будує, валить і знову будує. Треба модернізувати, нові технології вводити, а не знищувати. Я працював головою колгоспу у Гадинківцях і справи добре йшли. Всі дороги асфальтували. До села провели газ. Побудували ковбасний цех, корівники, свинарники. Будинок культури будували на той час. Все робив, що міг. Приходить Народний Рух і каже, що я забагато вкрав. Дали мені кличку, що я злодій, бо ходив в чистішій чи новішій куртці. Людині можна підшукати все, що хочеш. Я хотів працювати, але на моє місце пішла головою колгоспу вчителька біології і хімії, але голова осередку Народного Руху в селі. До року часу все успішно розвалила.

– Ви знову починали з нуля?

– Два чи три місяці соромився з хати вийти, коли пішов з роботи голови колгоспу. Депресію мав. Що сусід подумає, коли ще вчора вранці за мною приїздив бобик і відвозив на роботу, а  тут – все.  Потім вийшов з того. Я був у доброму контакті з дорожниками, тому що будував дороги по селі. Самі до мене приїхали. Розраджували, щоб не брав собі близько до серця. Запропонували допомогу. Кажуть – бери якусь ділянку попри дорогу, продавай пиріжки і не пропадеш. Я взявся. Помаленьку почав із заправки, бару. Перспективу бачив дальше. Не хотів на тому зупинятися. Важливий не так результат, як процес. Нині 43 людини оформлені на роботі офіційно. Зарплату отримують щодня.

yzuatwfpi9a– Чому одна людина знову почне з нуля і відродиться, як Фенікс, а інша – зіп’ється, наприклад?

– Радянська влада казала, що всі рівні. Не можуть бути всі однакові. Не кажу, що я такий вже «пурець» великий, але щось своє роблю. Є люди, які ще більше зробили. Є такі, що їм те непотрібно. Не дано.

– Чому постійно щось будуєте?

– Будівництво – це ціла філософія. Не стоїш на місці. Помітив – якщо людина перестала будуватися, то вона вже зупинилася. Навіть старші люди, які ще курник вдома роблять чи щось ремонтують – вони мають якусь перспективу, про щось думають. До таких цікаво зайти. Десь читав, що одне приміщення сенату Японії недобудоване вже 150 років. Вони ніби щось там і роблять, але тільки для відчуття будівництва. Ця будова – якась перспектива.

– Яка ваша улюблена пісня?

– «Рідна мати моя». Моїй мамі пішов 93-й рік. Живе зі мною. 42 роки пропрацювала вчителькою у школі. Вона мені дуже цінна, як мама. Усе черпаю від неї. Я – щасливий сім’янин. У мене троє синів – 25, 24 і 14 років. Вони дуже різні. Найстарший син у Мюнхені вчиться. Він – співак. Другий – у Лондоні в аспірантурі. Вивчає банківську справу і страхування. На початках обом хлопцям ми допомагали. Нині – ні одному, ні другому. Дають собі раду самі. Ще подарунки додому привозять недешеві. Маю принцип – не балувати дітей. Давати їм те, що потрібне і не більше. Чогось зайвого вони у мене ніколи не мали. Ще малими їх вчив, що є тільки два способи заробити гроші – або головою, або руками. Є ще третій спосіб, що можна вкрасти, але він веде до одного місця.

Який спосіб кращий?

– Нема значення. Головне – любити свою справу. Щоб очі світилися, коли йдеш до роботи. Це найголовніше. І треба бути першим у ділі. Робити те, чого ніхто не робить, а не стояти у «колєйці», як кажуть поляки.

v1-bbxnnej8– А що найголовніше треба дати дітям?

– Дати старт. Допомогти дитині в тому, що вона хоче.

– Як розумієте приказку  «Чому бідний – бо дурний. Чому дурний, бо бідний»? Чи ви її не розумієте?

– Розумію. Дурний не може бути багатим.

– Багато людей в Україні є за межею бідності. Що – вони всі дурні?

– Думаю, що нам бракує трохи підприємництва. Я читав у журналі «Дзвін», що в сімнадцятому столітті якийсь подорожуючий голландець їхав нашими теренами і зробив висновок, що український народ добрий, щирий, роботящий, але йому бракує підприємництва. Працює, працює, а толку мало. Його робота непродуктивна. От вирощують всі картоплю – як же ти не будеш її садити, коли всі вирощують. А картоплі нам треба 10 процентів від тієї, що садимо. То можна вирощувати щось таке, щоб продати і купити собі щось інше.

– Може ми не підприємницькі через те, що у нас така родюча земля? Нам легше посадити бараболю, ніж думати, що створити нове.

– Павло Загребельний писав, що чим багатша земля, тим бідніші люди. У Швейцарії –  гори, але там придумали годинник. Японці не мають землі і лізуть на дно моря. Українець має все. Його приспав той чорнозем. Як би ти погано не зорав, яким би ти сміттям не засіяв, все одно щось будеш мати і з голоду не вмреш.

Наталя ЛАЗУКА

foto-105

8cqp8k129m0

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ