Чому нам соромно бути щасливими? Психолог з Тернополя про “генетичну провину”

Чому нам легше жалітися, ніж ділитися успіхом? Чи справді щастя любить тишу і як відрізнити людей, які дивляться на вас люблячими очима, від тих, від кого варто триматися подалі? Психолог із Тернополя Світлана Гліган пояснює, чому дозвіл на радість під час війни — це не егоїзм, а єдиний шлях до виживання та зцілення.

Чому ми боїмося бути щасливими?

Часто зустріч двох знайомих перетворюється на своєрідний «батл»: хто розкаже про гіршу проблему. Світлана Гліган каже, що в нашому суспільстві це — безпечний спосіб відчути зв’язок.

«Це така форма контакту. Коли ми ділимося чимось поганим, ми автоматично розраховуємо на співчуття й підтримку. Це ніби безпечніше, ніж ділитися успіхами. Ділитися щастям — це бути вразливим», — зазначає психолог.

Генетичний страх: звідки взялося «хто скаче, той плаче»?

Фрази «щастя любить тишу» або «багато смієшся — будеш плакати» — це не просто приказки, а відлуння історичних травм.

«Це переконання передається з покоління в покоління. І на це є причини — розкуркулення, репресії. Коли людина досягала успіху, ставала заможною, а потім приходили й усе забирали. Зв’язок прямий: бути успішним — небезпечно. Але сьогодні цей страх лише заважає нам жити», — пояснює пані Світлана.

Оточення — це 50% успіху або невдач

Іноді людина росте в такому токсичному середовищі, що змінити мислення майже неможливо. Психолог впевнена: якщо навколо вас лише критика та оціночні судження — треба йти.

«Рідні люди, на жаль, не завжди рідні нам по духу. Якщо у вашому оточенні є ігнорування, непрохані поради чи критика за спиною — це “ред флеги”. Що робити? Шукати своє. Шукати тих, хто дивиться на вас “люблячими очима”».

Що таке погляд «люблячими очима»?

За словами Світлани, це коли людина бачить у вас найкраще. Вона дивиться не з позиції конкуренції чи порівняння, а з повагою та щирим інтересом. Це погляд «рівний рівному».

Чи доречна радість, коли в країні війна?

Питання доречності щастя сьогодні дуже гостре. Психолог погоджується: є контексти, де веселощі неприпустимі, наприклад, під час горювання іншої людини. Проте тотальна заборона на позитив нищить націю зсередини.

«Коли в суспільстві заборонено бути щасливим, воно стає тривожним і пригніченим. Це вбиває і психічне, і фізичне здоров’я. Нам потрібна радість, бо це енергія для виживання. Часто ми “легалізуємо” радість через дітей або тварин — погратися з ними ніби дозволено. Але важливо дозволити це собі й з дорослими», — каже Гліган.

«Щастя насправді нікому не шкодить»

Бар’єр на шляху до нормального життя — це «провина вижившого». Нам соромно, коли нам пощастило більше, ніж іншим.

«Наше щастя нікому не шкодить. Моя радість не робить іншому гірше, навпаки — вона дає мені сили підтримувати себе і близьких. Дозвіл на щастя ми можемо дати собі лише самі. Це не про вічну ейфорію, а про життя у відповідності до своїх цінностей. Радість — це рух до життя. Це енергія, яка дозволяє нам вижити і зцілитися», — підсумовує психолог.

Порада від Світлани Гліган: Пам’ятайте, що невдача не визначає вас як особистість. Це лише локальний результат ваших дій. Завжди можна спробувати інакше.

Повне інтервю із Світланою Гліган дивіться тут.