Тернопільська журналістка розповіла історію, як пудрила носа Арсенію Яценюку

Це історія про те, як сміливість і винахідливість перемагає відсутність досвіду. Тернопільська журналістка понад десять років тому брала участь у передвиборній кампанії. Якось на телеканалі ІНТБ їй довелося взяти до рук пензлик замість диктофона, бо на горизонті з’явився VIP-гість, а гримера… не було.

«Ти що, ненормальна? Куди ти йдеш?»

Починалося все як звичайний робочий день, якби не дощ за вікном. Світлані терміново треба було на студію іншого телеканалу.

— Кажу чоловіку: «Підвези мене!». А він: «Ти ж подивись, який дощ падає. Ти що, ненормальна? Де ти йдеш?». Підвіз, але казав всю дорогу: «Ти хоч довго не будь». А я що? Я ж не знаю, скільки там часу займе. — розповідає жінка.

«Головне — щоб морда не блистіла»

Приїжджає Арсеній Яценюк. Прямий ефір на носі, світло в студії виставлене, камери готові, а гримера — нема. Колеги з телеканалу місцеву журналістку знають. Не розуміють, що вона тут робить.

— Мені коліжанка каже: «Йди гримуй!». Я в шоці: «Ви що, здуріли? Я не вмію!». А потім подумала, що там нічого особливого не треба. Арсенію Петровичу не треба було стрілки малювати (сміється). Головне — впевнено. Просто щоб морда не блистіла.

Дали Світлані валізку. Відкриває — а там «тьма всього»: баночки, невідомі субстанції, пензлики. Але журналістська винахідливість спрацювала миттєво.

«Я беру спочатку його так легенько протерла лосьйоном. Потім бачу — крем. Ну, думаю, треба ж мабуть якусь основу. Намазала його тим кремом. Потім знайшла пудру, таку велику щітку і давай його малювати. Мовила кілька компліментів Арсенію Петровичу. Він ще сказав: «Дуже мене сильно не фарбуйте, щоб я не був, як мавпа»».

Від політиків до підприємців

Після Яценюка Світлана вже нічого не боялася. Наступними клієнтами стали суворі підприємці, які прийшли записувати ролик.

— Прийшли такі… ну, червоні лиця, чи то з холоду, чи після вчорашнього… Коліжанка дала свою косметику. Я їх теж так — раз-раз, пудрою закатала.

На запитання, чи не було страшно провалитися перед високопосадовцями, журналістка відповідає:

— А що боятися? Ну що він мені зробить? Ну, сказав би: «Йди звідси». Ну, добре, я журналіст, я вчуся. Тут питання ризику: що ти втратиш? Нічого ти не втратиш. А історія лишилася.