Це фото без фільтрів і прикрас. А в цьому офісі – всяка-всячина.
За нашими спинами на стіні державні символи, а на столі й підлозі просте і дуже людське – квашена капуста у білих пластикових відрах, цукерки, квас і ще багато всього, що поїде на фронт.
Військовий Степан Барна саме приїхав до Тернополя у відрядження. Зібрав різну допомогу для бійців і виокремив годину для інтерв’ю.
У красивих дерев’яних кріслах, де, зазвичай, записую відео, відмовився спілкуватися. Тож довелося говорити там, де і застали Степана.
Саме так ще ніколи не працювала під час запису.
За моєю спиною – банер, який допоміг затулити світло з вікна, бо це впливає на якість зйомки. Зліва від мене – уже зачинений кабінет з капустою і квасом. Навпроти мене в офісі звично працювали люди і заодно час від часу притишено слухали це інтерв’ю. Своєрідний ефект прямого ефіру. А справа – наглухо зачинені вхідні двері, через які час від часу хтось пробував увірватися.
Степан розповів також іще про своїх чотирьох котів. Пригостив кавою і цукерками. А після інтерв’ю, забувши про пристебнутий мікрофон на одязі, уже кудись спішив. Оператор зйомки вчасно зупинив.
Таку ж простоту я бачила ще в домі Ольги Барни у Білобожниці. Коли писала для Громадського про брата Степана – Олега Барну. Улюбленець господарів собака Кіллі тоді схопив моє взуття і ганяв по подвір’ю. А потім провів до зупинки і сидів поряд, поки не приїхав автобус.
І ось – повне інтерв’ю зі Степаном Барною. Посилання тут.
