Переказують, що на Мальті похований син гетьмана Богдана Хмельницького, – Юлія Рей

У вересні Мальта відзначила важливе державне свято – День Перемоги. Це свято – символ трьох ключових історичних облог. Велика облога Мальти 1565 року, коли османські війська облягали острів більше трьох місяців, але після запеклих боїв і значних втрат були змушені відступити.

Друга облога столиці Мальти  Валлетти французькою блокадою у 1800 році, стала  великим стресом для мальтійців. У 1943 році, після того як Італія вийшла з Другої світової війни і перейшла на бік союзників, завершилися численні бомбардування Мальти, і для місцевого населення це стало справжнім кінцем війни. Свято Богоматері Перемог на Мальті — це більше ніж просто день у календарі.

Це час для згадок, для вшанування сміливості та стійкості людей, які відстояли свою землю і свою незалежність у найскладніші моменти історії. До історичних боїв за визволення цього невеликого острова, центру Середземномор”я, що знаходиться між двома світами — арабським, мусульманським, і європейським, християнським, причетні і наші пращури – козаки.

Про український слід в історії Мальти розмовляю з   викладачкою англійської мови, магістеркою   з Історії України Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, волонтеркою-координаторкою  проєкту «Український Підлітковий клуб», що на Мальті,  Юлією Рей.

– Запорізьких козаків часто називали лицарями, оскільки вони мали власний статут і моральні принципи. Офіційно Мальтійський Орден на українських землях з`явився в 1609 році. Дослідники стверджують, що багато козаків,  представників української шляхти, належали до цього найвідомішого лицарського ордену Європи.

Достеменно відомий історичний факт, що у 1609 році князь Януш Острозький заповів свій маєток на Волині Мальтійському ордену. Як відомо, січові козаки за своїм життям і чистотою моральності вважали себе «мальтійськими кавалерами».

Згідно з історичними дослідженнями, козаки безпосередньо опинилися на Мальті після битви з турками на воді. Письмові свідчення розповідають, що після чергової перемоги лицарів над яничарами, на турецьких галерах були знайдені заковані в залізо галерники з дивними зачісками – «оселедцями». На запитання великого магістра, хто вони такі і чому носять на шиї хрестики, запорожці відповіли, що потрапили в полон ще десять років тому і з того часу гребуть на галерах.

Великий магістр щедро обдарував козаків. У відповідь запорожці попрохали залишитись у війську мальтійців. Вже через кілька місяців про запорізьких козаків говорила вся Мальта – місцеві жителі були здивовані їх мужністю та відвагою та вмінням вправно поводитись з кіньми.

В травні 1565 року 50-тисячна армія султана Сулеймана, дружиною якого була легендарна українка Роксолана, намагалась штурмом взяти Мальту. Проти турецької армади мальтійські лицарі виставили військо в 500 лицарів та 5 тисяч мальтійських солдатів та ополченців. Серед них більше сотні запорізьких козаків.

Після запеклих боїв турецька армія відступила і облога Мальти була знята. В знак пошани до  українських козаків тут  виготовили п’ять їхніх скульптурних зображень і встановили  в головному храмі Мальтійської держави – Соборі Іоана Хрестителя. А до словникового запасу мальтійців міцно увійшло слово «козаки».

– Я була приголомшена цією найбагатшою і найкрасивішою церквою Мальти, а може і Європи, в якій стіни щільно покриті золотими орнаментами. Апогеєм мого походу в храм була зустріч із українським  козаком, закарбованим у скульптурі, з пишними вусами, сережкою у лівому вусі та довгим оселедцем на тім`ї.

– Це одна з двох скульптур, які підтримують бюст Великого Магістра Ордену госпітальєрів Ніколаса Котонера. Образ козака символізує прагнення до волі, яке споконвіку притаманне українцям. Скульптура «Мальтійського козака» є одним із небагатьох підтверджень тісних стосунків між Запорозькими козаками та Мальтійським орденом.

Сліди наших запорожців простежуються й на першобатьківщині Орденського лицарства – в Єрусалимі, де у храмі Гробу Господнього й досі зберігається подарована гетьманом Мазепою чаша з чистого золота.

А ще тут збереглися  перекази, що на Мальті похований сам Юрась Хмельницький –  син гетьмана Богдана Хмельницького, який мав щасливі дні козакування у Суботові й Чигирині, монотонні дні чернецького життя у монастирях Корсуня, Умані й Трахтемирова на Канівщині й тяжку долю політичного в’язня у замку Мальброк Тевтонського ордену й у замку Семи веж у турецькому Константинополі.

– Переконливим свідченням дружби лицарів є і символи на козацьких хоругвах і прапорах, які дійшли аж до сьогоднішніх ЗСУ – мальтійські хрести.

– Так, козаки їх привезли звідси. Як стверджують дослідники, на острові гостем у Мальтійського Ордену був козацький отаман, староста Черкаський і Канівський Дмитро Байда Вишневецький  – вивчав лад та устрій Ордену і за його зразком  розбудовував Січ. Запорожці приїздили на Мальту, щоби опанувати військове мистецтво госпітальєрів, а мальтійці відвідували Запорізьку Січ, щоб вивчати козацьке мистецтво бою і демократичний устрій Січі. Коли в них правила воєнна аристократія, то в нас уже була   військова демократія і виборчий процес. А спільне , що вони були   професійними  воїнами  і їх засадою була релігія.

Нині козацький хрест можна бачити на емблемах Державної прикордонної служби, СБУ і ДСНС. Образ козацького хреста взяли за основу для створення державних відзнак та нагород, зокрема, орденів Богдана Хмельницького та Данила Галицького.

Під час звільнення Харківщини від російських окупантів Збройними Силами України у вересні 2022 року хрест став символом українського контрнаступу. Спрощений варіант козацького хреста, названий «Хрест ЗСУ», наносили для швидкої ідентифікації на військову техніку білою, інколи жовтою чи блакитною фарбами .

– Ще є і  козацькі цвинтарі  з тесаними з каменю мальтійськими хрестами. Я була  на Сотниківському  цвинтарі, що   на Одещині, і в катакомбах цього міста. Екскурсовод розповідав , що саме козаки свого часу добували тут камінь для будівництва Одеси   і  хрестів на цвинтарі.

– Козаки жили там, поблизу Хаджибея, ще задовго до російської колонізації, коли відмовилися переселятися на Кубань, тож Катерина змусила їх підписати угоду, що вони не братимуть зброї до рук, а в обмін на це видала дозвіл залишитися на своїй землі. Так козаки стали каменотесами, які збудували Одесу, і славнозвісні катакомби — також справа їхніх рук. Із штолень добували камінь, з якого зводили місто, а власниками тих штолень були козаки, поховані на Сотниківському цвинтарі. Там біля  п’ятисот поховань, на трохи менш, ніж половині з них збереглися  кам’яні хрести.

Вчені кажуть, що перші поховання  датуються 1791 роком. Одеса отримала теперішню назву та статус міста тільки через три роки, а козацьке поселення датоване 70-ми роками 18 століття.

Усього на півдні України відомі понад 50 козацьких цвинтарів, найбільша кількість знайдена на Одещині. На жаль, це ніколи ніким не досліджувалося, як і питання дипломатичних та військових стосунків наших прадідів, лицарів Війська Запорозького Низового з мальтійськими лицарями.

Історики російської імперії зумисне нанесли багато «мулу» на нашу правдиву історію. Вороги робили усе, щоби приспати українців забуттям: переписували історію, руйнували пам’ятки, а старовинними козацькими хрестами греблі гатили, фундаменти будували. І зараз руйнують українську  національну спадщину.

За історичною  знахідкою,  в 1771-1774 рр. козаків у Європі порівнювали з лицарями Мальтійського ордену. Уявлення про козаків того часу,  сміливіші за всі сучасні українські. Це черговий раз доводить, що лицарський Козацький стан досі належним чином не оцінюємо та не надаємо того значення, якого в Європі надавали і надають своїм лицарям: «Запорожців і донині порівнюють з Мальтійськими лицарями, але ж, я сподіваюсь, що в подальшому їх буде визнано вище від цих паньків тому, що Запорожці дбають самі про своє утримання, не буваючи нікому в тягар, тоді як лицарі без сорому живуть вже довший час, нічого не роблячи, й нічого не зробивши для добробуту якоїсь держави. Вони померли б з голоду, якби князі не залишили їм командування, яке орден придбав зовсім для інших потреб, ніж добре годувати комендантів й існувати для їх персонального задоволення.

Запорожці спираються тільки на свою вдачу, бувають завше добре озброєні. Їх міста мають тільки поганенькі фортеці, і, не дивлячись на це, турки не мають над ними успіхів…

Запорожці б’ють турків без жодної обіцянки це робити, а мальтійські лицарі, що згідно з їхнім статутом, тільки й повинні б цим займатись, тільки дивуються на те, що повинні б самі робити.

Треба сподіватись, що дадуть таки цим хоробрим козакам лицарство, хрести або інші відзнаки, на котрі нині всі так щедрі». Це цитати з 155-тої сторінки 16-го тому «Magazin für die neue Historie und Geographie» (Журнал нової історії і географії) (всього 23 томи), що містить матеріали про населення, державний устрій, зовнішню і внутрішню політику європейських країн. Цей історико-географічний журнал переважно німецькою мовою з 1767року в Гамбурзі, потім в Берліні  видавав Бюшінг Антон Фрідріх – географ, історик, статистик, бібліограф, педагог, видавець.

Наша пам’ять на генетичному рівні зберігає  героїчні і трагічні  сторінки історії Батьківщини і вони не підвладні  знищенню, допоки є наша нація на землі.

Після багатьох століть взаємодії з українськими землями Мальтійський орден продовжує свою благодійну діяльність і сьогодні. З 1991 року в Україні  Мальтійська служба допомоги активно працює у багатьох регіонах України.

Волонтерський медичний батальйон “Госпітальєри”, названий на честь Мальтійського ордену, з 2014 року рятує життя українських бійців на передовій, евакуюючи поранених із зони бойових дій. У співпраці з міжнародними організаціями та благодійними фондами Мальтійський орден в Україні продовжує слідувати своєму головному принципу — допомагати. В умовах широкомасштабної війни ця підтримка стала критично важливою для тисяч українців, які щодня стикаються з викликами через військові дії росії.

Таким чином, багатовіковий зв’язок між Мальтійським орденом і Україною не тільки зберігся, а й отримав новий розвиток у сучасних умовах, слугуючи прикладом людяності, солідарності та невтомної боротьби за свободу й життя. Вітаючи Мальту з Днем Перемоги, ми хочемо якнайскоріше вітати і Україну  із звільненням від ворога.

Людмила ОСТРОВСЬКА, Валлетта, Мальта