Як дві жінки на Тернопільщині до приїзду поліції самі упіймали злодія

Попри біль втрати Ольга Барна з Білобожниці сприймає дійсність так, що життя продовжується. Пригадує випадки зі злодіями, через які її чоловік Олег Барна був упевнений, що дружина впорається зі всім.

«Чоловік завжди знав, що я сильна. Його часто не було вдома. Знав, що я впораюся.

До нас неодноразово навідувалися злодії. Якось я приїхала з Тернополя. Мама ще ходила. Вже стемніло. Я залишила двері відчинені, не взяла телефон, схопила банку і пішла по молоко.

Повертаюся і дивлюся, що у мене відкрита хвіртка. Чую якийсь тупіт в гаражі. Думаю: точно не мама, бо вона ніколи туди не ходила. Це була територія чоловіка. Я тільки до хвіртки, як переді мною чоловік в каптурі на очах. Бачу, щось тримає в руках. Я його взяла за барки і притисла до вікна хати, щоб постукати за мамою. У вікні світилося. Мамі тоді було під 80 років. Він не сподівався такої реакції. Не боялася. Це була рішучість. Думала: нічого собі, в мене на подвір’ї хтось господарює. Коли я вже його приперла до вікна і зняла капюшон, то побачила, що він з нашого села, колишній учень. Не очікувала від нього такого. Він любив випити, але ми з чоловіком його часто підбирали під магазином, щоб завести додому, аби він не замерз.

Мама вийшла і я зателефонувала в поліцію. Кажу: «Ми тримаємо злодія». Поліцейські питають: «А чим тримаєте?». Відповіла: «Руками».

Поки поліцейські їхали, мама «включила» капітана. Вона була капітаном медичної служби. Кричить до нього: «Сидіти!» Мама ходила з паличкою і в палиці відвалився наконечник. Притисла йому під ребром ту палку. Він, певне, думав, що то гвинтівка. Не шарпався. Коли приїхали поліцейські, начальник казав: «Ви така смілива жінка, що просто за «шкірку» тримали злодія».

Якось мама казала: «Я роззула злодія». Прийшов один хлопчина і каже: «Я знаю Олега Степановича, ми з ним були на майдані». Мама покликала його до хати, але попросила роззутися. Він роззувся, перекрутився, взяв мій телефон і пішов. Сказав: «Передасте привіт». Я приходжу з роботи, а мого телефону нема».

Уже коли Олег Барна пішов воювати, сини встановили удома камери відео спостереження. Адже померла мама Ольги і вона залишилася сама. Камери допомогли зловити іншого злодія.

«Теж місцевий, – продовжує Ольга Барна. – Сподіваюся, що більше не захочуть красти. Уже те, що могли вкрасти, взяли. Вкрали акумулятор, пристрій, щоб точити ножі. Крайній раз покрали запчастини до автомобіля.

Якось ми з чоловіком купили на Закарпатті насіння дуже великого часнику. Восени попросила односельця скопати грядку. Я йому заплатила стільки, що мені б на три зими вистачило купити часнику. Він мені сказав тоді: «Ваш часник точно жуки не з’їдять, бо ніч уже». Я відповіла, що увіткну тільки одну часничину, а у суботу буду садити. Він бачив, де я поставила насіння. У суботу приходжу, а насіння нема. Потім сусід сказав, як бачив, що з подвір’я хтось ніс щось велике біле. А це хлопці купили білі мішки.

Ми по камерах вичислили, хто це. Я послала свого кума до нього. Кажу: «Попроси, хай віддасть і я все забуду». Потім давай заглядати вдома. Дивлюся: там бідон пропав, там насос, там ще щось. Кум пішов, а той відпирався, що він нічого не брав. Я подала заяву в поліцію. Він поліцейським розповів, що взяв, кому взяв. Часник не віддав. Або з’їли його, або продали комусь. Потім говорила йому: «Ви зарубали курку, яка несла вам золоті яйця. Могли прийти до мене і сказати, що треба те і те. І я спокійно давала». Не хочеться через одного-двох втрачати довіру до людей».