Людмила Островська зустрілася з Іваном Марчуком у його віденській майстерні

У Музеї історії міста Києва відбулося дві грандіозні події, пов’язані з творчістю народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка, нагородженого відзнаками «Національна легенда України»,  «Скарб Нації», одного із ста геніїв сучасності, нашого земляка із Москалівки, що на Тернопільщині,  Івана Марчука.

23 серпня Національний банк України випустив дві пам’ятні монети з нейзильберу та срібну “Пльонтанізм” (Іван Марчук), присвячені унікальній техніці живопису геніального українського художника сучасності і презентував їх в Музеї історії міста Києва, де триває  персональна виставка “Іван Марчук. Космічна містерія життя”. Митець побував у Києві на урочистостях з нагоди виходу монет  і на виставці. Ми зустрілися з ним по приїзді із столиці України в його віденській майстерні, де він тимчасово  творить і мешкає  останні два з половиною  роки під час вимушеної еміграції через широкомасштабне вторгнення росії. Я вітаю його з гарними подіями і бажаю ще пережити багато таких миттєвостей, які роблять життя барвистішим , насиченим, цікавим та змістовним.

– Такі події насправді наснажують, – каже  художник. – Вдячний відвідувачам виставки, які з величезним ентузіазмом приходять дивитися на мої картини, читають їх, думають перед ними, співпереживають. Триває  експозиція, але потоки людей не зменшуються. Дуже теплі слова звучали від представників Національного банку України про монету, про силу придуманого мною «пльонтанізму».

Голова Національного банку Андрій Пишний сказав, що ці монети є знаком великої вдячності за мою працю і ще однією можливістю  зберегти мій творчий доробок  на площині українських грошей, щоб ним могли насолодитися майбутні покоління України та світу. Для дизайну монет вони  використали фрагмент  картини “Пробудження”, яку я написав у  1992 році. На  обох монетах зображено образ дівчини з блакитно-жовтою стрічкою на голові. Вона стоїть на тлі квітучого безмежжя рідних просторів, символізуючи пробудження України. Мені подобається, що обидві пам’ятні монети оздоблені кольоровим друком.  Сприймаю це, як високу оцінку моєї роботи, адже тепер «пльотанізм» зафіксований не лише в міжнародних академічних мистецьких  словниках, а й в українській національній спадщині.

– Цей оригінальний стиль, родоначальником якого ви стали,  ставить вас в один ряд з винахідником  імпресіонізму Клодом Моне,  модернізму Пабло Пікассо, сюрреалізму Сальвадором Далі. Ви нанизуєте  фарби-мазки на полотно без попереднього малюнку і ці переплетінням  тисяч кілометрів  тоненьких ліній, що набирають ефекту сяйва, магічності, живої вібрації, мають незрівнянний ні з чим і ні з ким  медитативний характер. В чому таємниця такого впливу «пльонтанізму»?

– Таємниця в тому, що я знайшов ключ  до душ і сердець народів світу, не лише українців. А може, він сам знайшовся?Колись я побачив в гаю голі дерева, а на тлі неба – фантастичне мереживо, переплетіння гілочок різної товщини, підсвічених сонцем. Щось подібне я бачив у руках свого батька, який був відомим на всю округу ткачем у Москалівці. З тих ниток і волокон узори робив, що для мене в дитинстві  було дивом. Мама, коли ми були дітьми, часто казала сестрі: «В тебе таке волосся запльонтане!». У нас казали «пльонтати» – плести, переплітати.  Дуже мені те слово подобалося.  Я, коли визрів  бути інакшим і єдиним, почав «пльонтати» малесенькими штришками думки й емоції голосу  своєї душі. До мене такого ще ніхто не робив. Може й сила в тому, що з дитинства виносив…

– Якби хтось вам сказав, у 60-их роках минулого століття, що ви  будете генієм сучасності, найтитулованішим художником України, «пльонтанізм» вперше знайдений  вами 50 років тому, стане надбанням  спадщини  мистецької України, чи повірили б?

– Тоді про таке навіть думки і гадки не було, мене ж ніхто і не знав. Виставки були заборонені. Це тепер воно все знайшло мене. Але і без нагород та визнання, я все життя робив ту справу, до якої мене підготував Бог, вділивши талант, яким мушу ділитися з людьми.

Перед всесвітнім визнанням,  в часи глухого соцреалізму,  Марчук був у чорному списку  митців. Його творчість ігнорували і   замовчували,  забороняли  виставки у колишньому есесері. Через неможливість реалізуватися на рідній землі, художник був змушений у 1989 р. емігрувати за кордон.  З того часу митець встиг пожити у Австралії, Канаді й США, звідки остаточно повернувся в Україну у 2001 році. Його картини занаходяться у провідних виставкових галереях та приватних колекціях на п’яти континентах світу.

– А могли б ви порахувати картини створені «п’ятнадцятьма» Марчуками в стилі «пльонтанізму»?

– Це якби зібрати картини, які вже  давно перевалили за п»ять тисяч  в одне місце на Землі  і почати рахувати…Уявляєш скільки часу? Я краще ще напишу  те, що хоче розповісти мій пензлик .Бо ти ж знаєш, що тільки він знає, що я буду виставляти в рамочці на черговій виставці, – усміхається легенда українського живопису.

– А як вам зібрання полотен на виставці у Києві?

– Потужно. Ніби стрічка кіно про моє життя і творчість. Бо в кожній картині залишається  Марчук, а  вони там усі – «п’ятнадцять».

Він настирливо не хоче «шістнадцятим» Марчуком  називати   сьогоднішні  витвори його пензлика, хоч це новий, інший, 88-річний Марчук. І ці полотна в його майстерні,  ніби прислухаються до нашої розмови, вібрують і дихають своїми фарбами, чекаючи  своєї черги до  велелюддя виставок.

– Ти ж знаєш, що це вже безмежний Марчук, це, як те небо від Києва до Львова, яке я завжди хотів розмалювати у найближчі тисячу років, – загадково каже геній, вловлюючи мій мистецтва. настрій. І мені  хочеться  помовчати з ним разом у цьому храмі Він бере каталог  виставки «Космічна містерія життя», який репрезентували на вернісажі,  і запитує чи хочу переглянути. Розкішне видання – мистецький фоліант. Понад 180 репродукцій творів, фото з експозиції виставки, портрети патріарха авангарду, глядачі перед мистецькими  шедеврами  руки мого візаві.

Помічниця генія, мистецтвознавець Тамара Стрипко, наголошує,  що це не просто виставка картин – це подорож у космос  тих емоцій, переживань, мрій,  якими заряджав і заряджає маестро.

– Експозиція охоплює весь його  творчий шлях, від ранніх експериментів до найсвіжіших  акварелей, створених під час вимушеної еміграції. І в кожній  картині – його досвід і переживання. Роботи для виставки надали 7 музеїв України та більше 20 приватних колекціонерів. Така співпраця дозволила продемонструвати повне зібрання відомих творів митця, а також тих, що раніше ніколи не були представлені на широкий загал,- каже Тамара. – На вернісажі генеральна директорка Музею історії міста Києва.

Діана Попова сказала, що художнє полотно під час війни – це не лише краса й естетична насолода. Це голос держави, який нагадує світу, як українці щодня борються за право бути на власній землі, європейські цінності, свободу та власну ідентичність. Вона підкреслила, що Іван Марчук яскраво передає у своїх творах код української нації, її силу духу та жагу до життя і  наголосила, що було дуже важливо й символічно представити цю виставку саме напередодні Дня Незалежності – найважливішого з державних свят.

Справа в тому, що і вихід монети «Пльотанізм» був запланований на жовтень, але Національний Банк України зробив усе можливе, щоб саме у цей величний день  монета побачила світ. Так це свято, за яке ми боремося,  наповнилося  ще одним акордом міці і стійкості та незламності України,- сказала  пані Стрипко.

Мистецькі полотна Івана Марчука  саме зараз  є потужною складовою культурної дипломатії: формують позитивний імідж  України у світовому мистецькому просторі, нагадують,  що Україна є і буде на карті світу, підтримують ЗСУ участю в благодійних аукціонах, займають активну позицію на мистецькому фронті України.

– Вірю, що світло в нас попереду ще є, бо не може зло побороти добро, а правду приховати брехливий споконвічний ворог. Тому з Україною в серці тримаймо наш мистецький фронт аж до Перемоги, – впевнено каже народний художник України.

Ми бажаємо легенді  українського та світового живопису   здоров’я та наснаги творити далі. Щоб безмежний Марчук  тішив  мільйонну аудиторію своїх шанувальників новими полотнами, надихаючи нові покоління  космічною  містерією свого бурхливого життя.

Людмила ОСТРОВСЬКА

Відень, Австрія