«Я з тих жінок, що летять, не складаючи крила»,- Леся Любарська

«Я із вільних вітрів,

Що цілують в степах зелен-трави.

Вільний дух козаків,

Що гострили в походах булави.

Я із вільних птахів,

Що летять, не складаючи крила.

Я – відлуння тих днів,

Де свободу із кров’ю місили…

Я із чистих джерел,

Що несуть в собі силу, щоб жити.

Я із вільних вітрів…

Чи їх спробує хтось зупинити?»

Леся Любарська

Збірка «Я з того тіста, що місив   народ…»

«Мистецький фронт Тернополя Лесі Любарської» – явище  культурного життя  не лише краю, а й усієї держави.

Поетеса, членкиня Національних спілок письменників і журналістів, почесна працівниця культури України, нагороджена орденом Княгині Ольги, почесна громадянка Тернополя, не вагаючись, створила своє «дітище» і   органічно влився  в символічний культурний стрій борців за Незалежність , який з»явився   і в інших областях України відразу з нападом ворога на Київ.

-Спочатку ми думали, що будемо виступати лише вдвох з чоловіком, заслуженим діячем естрадного мистецтва України Валерієм Богаченком,який мене в усьому підтримує. У Валерія   потужний пісенний арсенал, а моя зброя- слово. Ми  переконані, що поезія і пісня  надихає тих, хто тримає  зброю справжню,- каже поетеса.

Зі своїм променистим і закличним словом Леся Михайлівна  завжди в гущі суспільних, державотворчих подій. Як сама каже, боротьба за Незалежність України для неї триває все життя.

– Перша акція  під гаслом «Україна назавжди», яка відбулася на Тернопільському театральному майдані в перші дні широкомасштабної навали окупантів,показала, що в нас є однодумці, – розповідає пані Леся. – До нас долучилися не лише артисти, а й громадські діячі, просвітяни, представники «Союзу українок», «Дітей політв’язнів та репресованих», українського козацтва Тернопільщини. Потім мені вдалося втілити ідею  флешмобу на підтримку ЗСУ, до якої приєдналися  відомі діячі культури – вихідці з Тернопільщини: народні артисти України  Оксана Пекун, Світлана Мирвода, Роман Рудий, заслужений артист України Дмитро Хома, заслужений працівник культури України Петро Андрійчук, заслужений діяч мистецтв України  поет-пісняр Степан Галябарда, а також артисти нашої філармонії, «Оркестра Волі», Тернопільська музична школа ім. Барвінського, музичний коледж ім. Крушельницької. Традиційними стали зустрічі  «Хай кожна родина дочекається сина». Ми всі молились за наших військових, матерів, щоб скоріше щезла з нашої землі російська навала. А потім ми гуртувалися  біля пам»ятника Тарасові Шевченку у святкові і буденні дні, висловлюючи свій спротив московській окупації, – каже очільниця Мистецького фронту Тернополя.

Пані Леся і пан Валерій стали хрещеними батьками новоствореного тріо «Рапсодія», до якого ввійшли талановиті друзі  Марія Ониськів, Марія Гнатів та Любов Локита. За час виступів у концертах  Мистецького фронту  співачки стали  лауреатами Всеукраїнського пісенного фестивалю ” Пісенний розмай”, відзначені подяками і нагородами.

Підтримали ініціативу і увійшли  до складу колективу заслужені артистки естрадного мистецтва України Людмила Червінська та  Ірина Демчук, артисти    Олег Куцик,  Оксана Чайківська, Тетяна Озерянець. Виступали і заслужені артисти України  Володимир Вермінський, Василь Хлистун, заслужений артист естрадного мистецтва України Юрій Футуйма.  Часто беруть участь в концертах  колектив «Білівчанки»,  танцювальний  колектив «ОТІМ» під керівництвом  Вадима Остап’юка.

– Приєднуються до нас і  аматорські колективи з Великоберезовицької ОТГ, Великих Гаїв, – розповідає поетеса. – З нами були  співаки Тарас Олійник, Роман Винник, Вероніка та Валерія Колісник, Ігор Вовчак, дует «Розмарія» Марія та Роман Калиничі, гурт «Колесо», Зоряна Бринюк, молоді учасники-бандуристки Лілія Герелиця та Анастасія Гайдемська, тріо «Відлуння» – Любов, Степан, Ангеліна Критишини, Софійка Ількевич, Уляна Різник. Звучало і поетичне слово  Мирослави Стульківської, Надії Тарасюк, Миколи Супінки,  поета-переселенеця з Чернігова Станіслава Журавля. Боюся когось не назвати, але я всім дуже вдячна за підтримку мистецької ініціативи.   Наш край багатий талантами, тому є  кому тримати цей фронт. Лише у березні першого року широкомасштабної війни  відбулося майже півтора десятка заходів на підтримку ЗСУ.

-Отож, коли розмовляють гармати, муза не може мовчати…

– Однозначно, бо Україна в цій геноцидній війні  воює, в тому числі, чи не  за найголовніше – за свою культуру, мову, ідентичність. Насправді часто саме пісні вели у бій, допомагали впоратися з емоціями в найскрутніші часи та піднімали бойовий дух. Ми, українці, з піснею народжуємося на світ, з піснею – до шлюбу, в бій і в останню дорогу.  Ми співаємо не тому, що нам так уже весело, а щоб показати всьому світу – нас ніхто не виб’є з сідла.

Ювілеї

Цього літа  «Мистецький фронт Тернополя Лесі Любарської»  виступив із сотим мистецьким дійством у Києві. Це був авторський концерт поетеси,  громадської діячки,  волонтерки культурної  ниви,  у творчому доробку якої 23 власні книжки, 11 упорядкованих нею видань та  понад 100 пісень, які співають  чи не на всіх сценах України. Ювілейний концерт  став відзначенням  шістдесятиріччя  незмінної учасниці і сценаристки  мистецьких імпрез, поетеси  Лесі Любарської. Творчість очільниці мистецького фронту   представляли  краяни, виконуючи пісні на її слова, читаючи вірші. Цьогоріч пані Леся  відзначила ще один ювілей –  десятиріччя першої воєнної збірки  віршів про боротьбу українського народу під час  Майдану і початок війни  за Донбас – «Був 2014 рік…».

– Для мене завжди є важливим – не втрачати гідності, бути не там, де вигідно, а там, де потрібно і горнутись до справедливості, навіть  коли  тобі це «вилізе боком».

Я  зайняла  своє місце в строю борців за  Незалежність   у 2013 році на Майдані. Воювати зі зброєю в руках не вийшло, хоч тримала її, коли служила у ЗСУ, навіть стріляла досить влучно. Та вік бере своє, і я рада, що хоч розносила учасникам Майдану  гарячу їжу, виступала на головній сцені, звертаючись до народу і через власні вірші.  Пам»ятним лишилося, що приїхала з Києва  18 лютого, а 20  розстріляли Майдан ті, проти кого він стояв. Я з тих жінок, що насправді «летять, не складаючи крила…» і завжди «на тій стороні барикад, де мій народ і рідна Україна».

– Я пам»ятаю ваші велелюдні заходи,  концерти-реквієми, присвячені 40-м дням та роковинам Героїв Майдану, АТО, з вшанування пам»яті борців за незалежність України, жертв голодоморів  у бібліотеках  і на головних сценах області, де ви об’єднували  людей у спільному слові, пісні, молитві.  Ви вмієте виговорювати свій досвід мовою поезії. Що вам пишеться зараз? Які головні слова сьогодення?

-Війна, біль, любов, надія, перемога…

Поезія і пісня  упродовж сотень років документували всі повороти нашої історії. Сьогодні вони виконують також цю місію. Допоки триває в Україні війна, доти  триватиме  і фіксація війни в моїй поезії, сповнюючи її кадрами, в яких ми живемо щодня, і болем, який несе вона в наше життя. Поетичними рядками ніби   можеш осмислити, обдумати, сформулювати те, чого простими словами часом і  не скажеш. Це ніби і звичний діалог із світом, але це тут і вже.

«Поезіє, додай мені вогню,

Ввійди у серце, мов святе Причастя.

Вплітаю в слово ружі і стерню,

Гірку сльозину і шматочок щастя…».    Така поезія зараз пишеться , не цвіте вона  ружами, а стала болючою стернею.

-Життя наш найбільший вчитель і ми постійно засвоюємо його навчання. Які уроки зробили вас Лесею Любарською ?

-З кожним роком час біжить швидше. Але є спосіб його сповільнити –  проживати більш насичене життя. Що ми зі своїм колективом і робимо. Людям, які дуже сфокусовані на очікуванні («коли вже та війна закінчиться?») набагато важче, ніж тим, хто прийняв реалії та зосередився на тому, щоби продовжувати своє життя і робити його кращим. Саме там, «де» ти є, і саме там, «коли» ти є.

Я тепер знаю, що  все в житті треба робити покроково, як поступ на високу гору. Хоча знаю, що сильніші вітри дмуть якраз на горі. Для мене важливі слова Заповіді Матері Терези «Якщо тебе супроводить успіх, ти наживаєш уявних та справжніх ворогів. Та все ж добивайся успіху! Щирість і відкритість зроблять тебе вразливою. І все ж будь щирою і відкритою! Віддай світові краще, що в тебе є, а натомість отримаєш жорстокий удар. І все ж віддай світові найкраще».  «Люди нерозумні і непослідовні. Добро, зроблене тобою, завтра ж забудуть. Та все ж люби людей і твори добро!» Ці слова  в мене на видному місці. Вони помагають мені справитись з негативом, який надходить від новин, від обставин,  від людей.

Життя навчило, що  по-справжньому цінні речі не робляться легко і швидко.

Щоб написати книжку, треба спочатку один вірш чи нарис, оповідку чи сюжет. А потім з»являється десята книжка, двадцята, яку ти можеш донести людям. Спочатку  мене запрошували виступати на заходах, тепер я понад 20 років тримаю пульс на громадському житті і пишу сценарії, запрошую учасників. Масштаби змінилися: від районних осередків до обласних і всеукраїнських імпрез у Києві та інших містах. Наприклад, в Луцьку  ми з Валерієм  були активними учасниками Луцького  благодійного мистецького проєкту «Разом переможемо», організованого спільно місцевою міською радою і благодійним фондом «Сучасна Україна». Завжди перед новою справою, яку задумуєш, виникає  хвилювання. Я тепер знаю, що найкращий спосіб справитися зі страхом нового і хвилюванням   – почати це робити. І я розумію, що разом ми можемо більше зробити, ніж поодинці.

– Що є найбільшою нагородою  в цих  велелюдних волонтерських  концертах?

-Найбільша нагорода – це обійми простої старенької бабці, яка тремтячими руками протягує маленький букетик квіточок і шепоче: «Ми вас любимо.Я завжди спішу на ваші  концерти,ваші вірші хочеться вчити напам’ять». До речі, один  тернополянин мені інколи телефонує і декламує мої вірші. Уявляєте, він напам’ять вивчив десятки  моїх віршів?!. Хіба це не нагорода ? А те, що глядачі не  поспішають виходити із зали, а обступають мене, щоб поділитися враженнями, сфотографуватися, подарувати квіти? Це дуже зворушлива відзнака. Бо ми ж не для нагород працюємо.

-У поетів завжди є напрацювання, які лягають у нові збірки. Як назвете  книжку з віршами про  головне,  найдорожче, найважливіше  в житті, творчості, у сьогоднішній воєнній ситуації, у завтрашньому дні України?

-Сьогодні  найважливіші слова – «наша Незалежність», за  неї  віками гинули і гинуть найкращі. Для мене Незалежність сьогодні — це всі ми та наша віковічна боротьба проти російської навали.

«Хоронять хлопця… а в моїх думках

Рік 41-й… Львівська різанина…

Потім Батурин… Крути… Бабин Яр…

І розіп”ята рідна Україна…

Невинна кров на когось упаде,

Комусь не раз насняться чорні очі…

Прийде розплата вбивцям, ой, прийде…

Це з Біблії… не я це вам пророчу…».

Ці рядки  з нової збірки з робочою назвою «Я з того тіста, що місив народ…». До неї ввійдуть вірші різної тематики. І, звичайно ж,  про москальсько-українську війну, про героїв, взаємини дітей-батьків, любов до рідної землі, боротьбу за Незалежність і про свято Перемоги над московським окупантом, якого ми зараз найбільше хочемо.

Людмила ОСТРОВСЬКА