Тут Ісус вчив учнів молитися: Людмила Островська про дорогу до Назарету

Щоразу подорожні замітки фіксують відчуття і емоції, нагадують, що світ змінюється, змінюємося і ми, пізнаючи його  новизну. Незабутній слід в житті кожного паломника залишає  Свята Земля. Вона Свята, бо ми туди веземо свою віру в її Святість. Вона народила  Спасителя, в якого ми віримо і якого там, на його батьківщині, не зрозуміли. Не став він Пророком на своїй Землі. Ключі від святинь у руках людей  далеких від церкви, комерційників. Але саме  тут ті сторінки історії, які не можна осягнути і за життя.

На вершині Єлеонської гори на території монастиря кармелітів знаходиться католицька церква “Отче Наш”. Традиційно вважається, що на цьому місці Ісус Христос навчав своїх учнів молитися  «Отче наш».

Кілька штрихів з історії храму. У четвертому столітті збудований, у сьомому знищений. У дев’ятнадцятому  на цьому місці побудували кармелітський  монастир, а  в двадцятому зайнялися реконструкцією древньої базиліки, яку так і не завершили. Отож, ми бачимо величезну, розкішну споруду, яка складається з монастиря і частково реставрованого храму четвертого століття.

У монастир нас не пустили, а от храм  ми оглянули. Не пишно, але цінність  церкви  у  її назві та в тому, чому присвячене це намолене місце.

«Отче наш»  можна назвати осередком всіх молитов. Вона вирізняється  силою слова і простотою та насиченістю думки, глибиною змісту. Цікаве порівняння зробив наш провідник маршрутом Ілля Гертнер, сказавши, що «Отче наш» можна порівняти з дорогооцінним малесеньким камінчиком, який має дуже велику ціну.  Отці древньої Церкви називали молитву дзеркалом, що відображає нас самих. От тут це найбільше вловлюєш.

У дворі католицького монастиря, оточеному  галереями, і на стінах храму, гроту, де, власне, навчав молитви Ісус, можна  Господню молитву  прочитати на 140 мовах світу. І кількість керамічних таблиць   із заповітними словами, кажуть, збільшується. Ілля прочитав нам арамейською. Ми ж упивалися своєю солов’їною.

Нема там господньої молитви російською, бо святі отці московитського патріархату дуже “канонічєскіє” і моляться незрозумілою народові старослов’янською мовою із тої придуманої ними спільної колиски, в яку не вдається нас покласти. Самих московітів було видно тут здалеку, вони пошанівком до католицьких святинь не перевантажені.

У Назареті – третьому за значущістю святому місці після Єрусалиму та Вифлеєму  є  ось таке дороге нашому серцю місце. Це Базиліка Благовіщення. Тут, згідно з Євангелієм, сталося Благовіщення та минули дитинство і юність Ісуса Христа, через що його прозивали «Назарянином». Подвір’я та інтер’єр  цього місця паломництва  прикрашені іконами Божої матері із різних країн світу у тому числі й України — копією Ікони Божої Матері Зарваницької, оригінал якої  на Тернопрільщині у місці світового паломництва – Зарваниці.

Тут ревно моляться за нас, знають наші проблеми і блакитно-жовті прапорці не дивина і не рідкість на маршрутах  біблійних сюжетів Святої Землі. Тут почуваєшся, ніби вдома, де ти давно не був,  пригадуєш, а точніше пізнаєш давно відомі події і знані місця з біографії Ісуса з Назарету.

Може й не гоже так думати, але тут особливо відчуваєш, що Бог явив Себе людині не у якомусь недосяжному містичному вимірі, а в просторі і часі, в людській подобі. І ти  тонко і бентежно відчуваєш його присутність, не вникаючи у  віддалі в тому часі і просторі. Хтось мудрий сказав, що іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома. Ця подорож – одна з таких.

Людмила Островська

Назарет, Ізраїль